Коли мені кажуть, що для України все пропало, я завжди прошу говоруна не розписуватись за всіх навколо. Два приклади:
– черкаські патрульні затримують бухого неадеквата. Той пише заяву, що його катували, пограбували, били. Люди дивляться у ФБ відеозапис із камер патрульних, і наступного дня приходять в суд захищати патрульних;
– три автівки потрапляють в страшну ДТП. 20-річна дівчина потребує терміново переливання крові. Потрібна рідкісна 4-та група крові. На здачу приходить півсотні людей, абсолютно незнайомих людей. Але серед них знову патрульні, і знову ті ж люди.
Мені здається, що кожного дня, в таких малих речах формується новий тип українських пасіонаріїв. Соціально відповідальних людей, які не йдуть на розмін життя-совість чи життя-життя. І дивлячись в минуле, наскільки це можливо, подібного типу пасіонаріїв українська нація ще не мала.
Залишилось ще зовсім мало часу, коли вони завоюють мізки більшості людей, і тоді не допоможе жоден зомбоящик.