Мабуть, Путін кусає собі лікті, що допустив президентські вибори і вибори до Верховної Ради України. Обрання Президента зробило легітимним українську владу. Вибори до парламенту не справдили надій кремлівського мрійника, який хотів завести до Верховної Ради потужну промосковську команду так званих опозиціонерів.
Зірвати вибори до місцевих рад, які, за ідеєю, мають відбутись у березні наступного року, – не така вже й стратегічна мета Путіна на тлі війни з Україною, але все ж вписується у логіку його дій. Путінська ідея "російської весни", яка спрацювала минулого року, має шанс повторитись, якщо Україна не зробить належних висновків. Тому вибори до місцевих рад – для нього дріб’язок порівняно з цим.
Як не дивно, але намагання не допустити виборів до місцевих рад збігаються у планах Путіна і Порошенка. З Путіним усе зрозуміло. Йому більше не потрібно експериментів з легітимністю української влади. Порошенко ж боятиметься остаточно втратити те, що має.
Якщо порівняти президентські вибори і вибори до Верховної Ради України, то рейтинг Порошенка впав удвічі. Що ж буде після виборів до місцевих рад? Луценко в день виборів мав необачність сказати про березневі вибори, але тоді він не знав справжніх результатів. Очевидно, в команді Порошенка розраховували на звичайну більшість у парламенті. Тоді легко було би керувати коаліцією щодо конституційної більшості. Але не так сталось, як гадалося. На тлі "мирного" Порошенка несподівано засвітився "войовничий" Яценюк. Обіцянка Порошенка щодо швидкого закінчення війни не була виконана, як і десятки інших його обіцянок, даних під час передвиборчої кампанії. Натомість націленість Яценюка до переможного завершення війни видна неозброєним оком.
"Якщо куля в лоб, то куля в лоб" то стіну будує на кордоні, хоча логічніше було би "залатати" ті діри, крізь які на територію України йде жива сила і техніка з Росії, то інші мілітарні гасла висуває, завойовуючи своїм популізмом серця й уми потенційних виборців, явно мітячи на президентську посаду. Враховуючи реалії часу, він може досягти своєї мети, бо ця Верховна Рада навряд чи буде довговічною, а рейтинг Порошенка стрімко падатиме до нуля, якщо президент не знайде адекватних викликів часу.
Саме Яценюку вибори до місцевих рад потрібні найбільше, аби закріпити свій майбутній президентський рейтинг. Не поспішатиме він і до розпуску Верховної Ради і нових виборів парламенту, аби не позбутись прем’єрського крісла. І в цьому його погляди співпадають з поглядами Порошенка.
Складається враження, що політичні сили України – принаймні ті, що потрапили до парламенту, – не помічають війни з Росією, а лише дбають про свій рейтинг.
"Самопоміч" і "Батьківщина" не ввійдуть до уряду, і цим скористався Ляшко, який, мов те телятко, "ссе" двох маток – Народний фронт і Блок Петра Порошенка. Люди ж Порошенка й Яценюка хоча й не кажуть про квотний розподіл, але фактично цим займались увесь цей час до відкриття сесії.
Місцеве самоврядування потребує найбільших змін, але знизу, а не згори, як це зазвичай у нас буває. Без потужного місцевого самоврядування не можна говорити про перемогу у війні з Росією. Саме тил може забезпечити перемогу, а не лише зусилля київської влади. А на місцях позбиралося стільки удільних князьків, що звичайними виборами їх не вимести з насиджених місць. Якщо не змінити законодавство щодо виборів на місцевому рівні, матимемо лише тасування тих самих кадрів з незначними змінами.
Боюсь, що оголошені в коаліційній заяві реформи виявляться бутафорними. Політичні сили парламенту, які пройшли туди з ласки олігархів, не здатні на широкомасштабні реформи, бо це означало би рубати гілку, на якій сидиш. Олігарх – це типовий спекулянт: купив – продай дорожче. Українські олігархи від Коломойського до Фірташа хочуть не просто повернути гроші, вкладені у вибори, а й збагатитися на цьому. З іншого боку, ось така війна, яка нині триває, теж їм на руку, бо саме вони на цій війні найбільше наживаються.
Проведення виборів на місцевому рівні справді може стати якісним показником зміцнення нашої держави. Для цього насамперед треба змінити чинне законодавство. Влада на місцях повинна стати сильною, а не просити коштів у Києві. Центр і регіони повинні бути єдиними у намірах відвоювати незалежність України. На місцях має бути покладений край удільним князькам, які грабують награбоване.
Якщо лідери політичних сил зрозуміють необхідність проведення реформ насамперед на місцях, а не дбатимуть лише про свій рейтинг, ми зможемо з оптимізмом дивитися на те, як розвиваються події на Сході України.
