Головні запитання, які чув від черкащан, журналістів і "анонімів" у коментарях інтернет-ЗМІ:
1. Чому пам'ятник встановили саме в Черкасах, і саме біля музучилища?
2. Хто скульптор пам'ятника?
3. Кому належить цитована сьогодні Президентом фраза про Липківського, як про "апостола українського релігійно-національного відродження"?
Поясню максимально коротко, як автор ідеї щодо того, кому, чому і де ставити пам'ятник (задумці насправді – більше двох років, коли про Томос ще й близько не йшлося):
1.Перший митрополит Київський і всієї України УАПЦ Василь Липківський – уродженець Черкащини, села Попудні сучасного Монастирищенського району, син місцевого священика. Першу духовну освіту здобував у 1873–79 рр. в Уманській бурсі, а після закінчення Київської духовної академії приїхав у Черкаси – у 1890 році отримав посаду законовчителя Черкаської чоловічої гімназії (інші назви у документах, на листівках і т.п. – чоловіча прогімназія, урядова чоловіча гімназія, казенна чоловіча гімназія, Перша міністерська чоловіча гімназія і т.д.).
Пам’ятник встановлено між музучилищем, старий корпус якого (понад Замковим узвозом) – це і є колишня чоловіча гімназія, де викладав Липківський, і бібліотекою імені Тараса Шевченка, на місці якої була Гімназична Святопричистенська церква, знищена в часи правління комуністів.
2. Скульптор пам'ятника черкащанин Єгор Терехов (до речі, був на відкритті разом з дружиною, донькою і сином). З цікавого: малий чомусь назвав макет скульптури, який у майстерні ліпив його батько, "Господарем". Устами дитини, як відомо, глаголить істина – Липківському Господь дарував талант як справжньому Господарю збудувати свій дім – так і для держави збудувати Незалежну Церкву…
3.Обраний першим митрополитом Автокефальної Церкви, Липківський, за визначенням академіка Агатангела Кримського, став "апостолом українського релігійно-національного відродження". 22 травня 1919 року у супроводі хору під керуванням Миколи Леонтовича отець Василь особисто відслужив першу літургію українською мовою у Микільському соборі Києва, збудованому гетьманом Іваном Мазепою. За згадкою самого священика, "зібралася така сила народу, що не тільки в Соборі, а й навколо нього було тісно; весь нарід плакав, чуючи Апостол, Євангелію, Псалми рідною мовою; всі відчували, що це вперше після віків неволі "моляться на волі невольничі діти", як провіщав Шевченко"
Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.