Із кожним днем вітчизняна Феміда стає ближче до «високого» рівня понять про правосуддя пересічного дикуна із людожерського племені мумбо-юмбо.
Навіть за радянських часів проста людина могла добитись правди у суді. Правда, якщо її інтереси не вступали у конфлікт із «генеральною лінією партії» або серед її суперників не було можновладців, їхніх родичів чи протеже. Що ж стосується сучасної української Феміди, то до неї поняття «справедливість» взагалі не ліпиться.
Наша модель юстиції прогнила наскрізь. Наводжу кілька прикладів. Дрібних, проте, до біса красномовних.
Всі свідки під час судового процесу по справу Юрія Луценка під присягою свідчили, що підсудний, будучи міністром, жодним протизаконних вказівок не давав. А йому все одно «вліпашили» 4,5 років тюряги. РЕАЛЬНО. І це при тому, що Луценко НІКОГО НЕ ВБИВ.
У липні минулого року під колесами позашляховика помічниці судді загинула мати трьох дітей – жителька Бориспільського району, що на Київщині. Дамочка буквально вкарбувала жінку в стіну будинку. ВБИЛА ЛЮДИНУ І ЖОДНОГО ПОКАРАННЯ НЕ ПОНЕСЛА. За рішенням суду її амністували. Суддя, що вів справу, прокоментувати своє рішення категорично відмовився. Ось і інший аналогічний випадок.
Суддя із Харківщини пер на своєму «джипі» по центру дороги, ігноруючи роздільну смугу, і протаранив «Жигулі». Суддя відбувся легким переляком, а водій і пасажирка «Жигулів» прописались на цвинтарі. Суддю у суді виправдали, а винуватцем ДТП «єстественно опредєлілі» загиблого водія… Коментарі, явно, зайві…
Для задоволення власних, навіть дрібних забаганок, люди із касти «рівніших» не зупиняються ні перед чим. Цим вони не лише знущаються над простими співвітчизниками, але й цинічно і наполегливо нищать основні засади української державності і незалежності. Ще у 2000 році Володимир Литвин, який тоді був спікером Верховної Ради, звітуючись, із парламентської трибуни заявив: якщо українській незалежності щось і загрожує, то це існуюча система правосуддя. Щоправда, відтоді кардинальних змін не відбулося, а Литвин знову на тій же посаді.
Навіть малі діти знають, що не має на світі більшого зла, ніж вбивати в людях віру в силу Правди. У нас її вбивають планомірно й системно. Кривда породжує кривду і провокує кровопролиття.
Впевнений, якщо змін на краще не буде, то одного чудового дня терпець українцям урветься. «А ї…ся гуси, хоч догори ногами!» – скаже тоді простий Іван, якого все задовбало, і візьметься за дробовика. І аналогічний досвід в українців вже був. На початку 20-х р.р. минулого століття, бандитизм та безпорадність перед ним влади, спонукав в українських селах потужну хвилю самосудів. Масштаб лиха був такий, що для приборкання руху сподвижників «закону Лінча», довелось задіяти регулярні частини армії і проводити розгляд судових справ у селі на очах сільської громади. Там же, за для заспокоєння селянських мас, страчували і засуджених злочинців. Невже ми хочемо, щоб подібне повторилось?
