Подія, що сталась на минулому тижні – відправна точка у долі нинішньої влади. Повільно, але невідворотно діло йде до загострення політичної і економічної кризи, посилення громадянського конфлікту та жорсткого протистояння. Сьогодні Україна як ніколи близька до кривавого варіанту вирішення соціальних, економічних та політичних протиріч.
Отже, те про що так довго говорили і те, що так довго чекали Україна і Світ, нарешті сталось. Суддя Родіон Кирєєв зачитав вирок лідерці опозиції Юлії Тимошенко, який шокував не лише українців, але й весь світ. Нагадаємо, відповідно до вироку Юлію Тимошенко на догоду владній верхівці засуджено до 7-ми років ув’язнення. Ні для кого вирок несподіванкою не став. Всі й так знали, що режим, що втрачає популярність щогодини і щохвилини, все більше людей починає його ненавидіти лютою ненавистю, зробить все, аби унеможливити будь-яку конкуренцію на виборах, і тим зберегти себе у владі. І не просто тому, що рило намертво прикипіло до корита, а ще й тому, що втративши владу, багато хто ризикує втратити не лише награбовані раніше статки і особисту свободу, але й саме життя.
У перші години після оголошення вироку розвинені країни світу, висловлюючи своє обурення вироком, влаштували парад нот і різких заяв. Цитувати їх не буду. Хоча, скажу, що цей, суто політичний і несправедливий за суттю вирок наглухо закриває двері України у Європу, шлях до побудови демократичного світу і взагалі позбавляє нашу країну і націю майбутнього.
І найприкріше, що найвищі державні мужі цей факт цинічно ігнорують.
Ну, так. Янукович сказав, що цей вирок не остаточний, і що треба почекати результатів апеляції. Але Генеральний прокурор Пшонка – «афігенно незалежний» від Президента правоохоронець вже встиг бовкнути, що вирок по Тимошенко прокуратура вважає правильним. По холую видно, про що насправді його пан думає.
Однак у цієї медалі є й інша сторона. Українці поволі стають до відкритої боротьби. Дедалі все більше громадян приходить до висновку, що без радикальних дій, без акцій громадянської непокори, політичного страйку і вуличних маніфестацій, молоду українську демократію не захистити.
Минулий тиждень був показовим. Розлючені на владу черкасці, що розділяють ліві погляди, вилили свій гнів на мера Черкас Сергія Одарича. «Фронт Змін» зібрав півтисячі підписів за відставку Януковичу у той день, коли розпочав їх збирати. Праві, хоч їх було і менше, вийшли на акцію протесту, у ході якої висміювали владу. Найгрізніше не там, де плачуть, а там, де сміються. Сміються – значить не мають страху перед державною машиною із її нишпорками, катами, армією, жандармами. У 1779 році обдерті і не озброєні, але усміхнені французи голіруч захопили і вщент рознесли Бастилію. Король і королева втратили голову у прямому розумінні слова. А разом із ними і значна частина сімей аристократів. І все тому, що останні постійно чхали на те, що хвилює і ображає народ. І дочхалися. І таким прикладам немає ліку.
Засудивши лідерку опозиції, нинішні керманичі ризикують. Ризикують набагато дужче, ніж можуть собі уявити. Їм пора зупинитись і відступити. Йти далі нікуди – попереду прірва.
Йти далі нікуди- попереду прірва
- Advertisment -
- Advertisement -