В їхньому дворі – пацюки та аварійний нужник. У їхньому будинку дах – дірявий, підлога – прогнила. У стінах – тріщини. Усюди – пліснява та руїна. У такому комунальному пеклі десятиліття поспіль живуть черкасці, яким «пощастило» отримати житло в одному з найстаріших будинків міста. Жителі двоповерхівки на Замковому узвозі, 1 ризикують опинитися під завалами будівлі і благають про допомогу. Утім, чиновники та комунальники досі й пальцем не поворухнули, щоб зарадити біді. Розповідає Ірина Гришко.
Ірина Гришко, кореспондент: «Цей будинок звели наприкінці 19 століття, коли Черкаси були повітовим містом. Вулицю, на якій розташований будинок, раніше називали Старобазарною, і на ній проживали заможні міщани. Сьогодні тут мешкають звичайні черкасці, і життя їхнє перетворилося на справжнє пекло».
Наталія Кочина, мешканка будинку, 4: «Коли вам припече в нужник – чергує там хай рятівник, бо він в таком страшному стані, що вітер дуне – й вас не стане. Перед походом по потребі – складайте, люди, заповіт, бо як придавить дахом гарно, то Вам дорога на той світ!»
Такими віршованими рядками старша будинку Наталія Генадіївна розповідає про свій санвузол. Про підвал жінка віршів не склала: його стан настільки жахливий, що поезія та іронія недоречні. У техпаспорті мешканців зазначено: перекриття залізобетонні, утім прогнилі конструкції – єдине, на чому тримаються два поверхи столітнього дому.
Без чобіт сюди не ступити: підвальні приміщення завжди «плавають». Навіть у спеку тут – по кісточки, а буває, що й по коліна вода стоїть.
Олена Городиська, мешканка будинку: «Ми просто можемо одного ранку провалитися у підвал».
Мешканці будинку не знають спокою, бояться що занедбаний будинок їх скалічить або позбавить життя.
Наталія Кочина, мешканка будинку: «Моя квартира і сусідчина в підвішеному стані, бо балки прогнили повністю, пліснява, сирість, грибок, підлога, як холодець трясеться. Я переймаюся за своє життя!»
До стін будівлі жодні шпалери не пристають: вони завжди вологі, старі віконні рами ледь тримаються, дерев’яна підлога просіла, стеля та стіни – рясно вкриті тріщинами. Запах цвілі – і всередині, і надворі.
Олена Городиська, мешканка будинку: «Останній ремонт був у 1986 році, потім проводили ще невеликий ремонт, але все посипалося».
Олена живе тут 23 роки. Якось намагалася продати житло. Не вийшло. З того часу разом із сусідами шукає допомоги в численних інстанціях. Звернення до депутатів, РЕУ-5, а нині Соснівської СУБ, начальника управління житлово-комунального господарства міськвиконкому Василя Старікова результатів не дали.
Валентина Тихонівна, мешканку будинку: «Та хоча б зробили, щоб не було тріщин, не було загрози опинитися в підвалі».
Сьогодні у мерії та СУБі – нове керівництво. Воно лише «відкриває» для себе будинок-руїну.
Андрій Дзюба, заступник міського голови м. Черкаси: «Останнім часом звернень не було, ми знайшли лише документи за 2004 рік про визнання будинку аварійним».
Утім, аварійним його тоді сесія не визнала. Сьогодні важелів для допомоги 10 родинам, які проживають на Замковому узвозі, у чиновників небагато, адже квартири – приватизовані.
Андрій Дзюба, заступник міського голови м. Черкаси: «Це приватний будинок, тому надати інше житло ми не можемо. Що хочеш, те й роби. Така ситуація, а якщо його визнати аварійним, то й продати квартири в ньому люди не зможуть».
Єдине, на що можуть розраховувати заручники комунального пекла, говорить Андрій Дзюба, так це поточний ремонт. Та будівлю він не врятує. Капітальний може взагалі її зруйнувати. А ось після реприватизації помешкань люди матимуть право на нове житло, утім його в державі немає. Доведеться ставати в чергу.
