Попліткуймо? Про плітки… Скажіть тільки, що ви ніколи в своєму житті не пліткували або не були оплітковані! Пам’ятаю, що колись про сусіда моїх батьків – 25-річного хлопця, пішла чутка, мовляв, він загинув. Так зване сарафанне радіо спрацювало так оперативно, що цілі колективи, які так чи інакше стосувалися того хлопця, вже зібрали гроші на похорони, щоб підтримати матір, написали скорботні оголошення в газети та купили траурні вінки. Що робили з вінками, коли виявилось, що хлопець живий-здоровий, я не знаю, але ще близько року хлопця зустрічали наче привида, адже дехто про смерть почув, а про «воскресіння» – ні…
Днями і я зіштовхнулась із неприємною історією. Чесно кажучи, плітки про моє особисте життя доходили до мене неодноразово, однак цього разу (сама не розумію, чого) взяло за живе. До найближчої мені людини дійшла чутка, що я коханка однієї знаної у місті людини. Поширювала плітки про цю мою неіснуючу «лав-сторі» колега. Переконати одну людину, що то все є чистої води неправда, вдалося, однак іскри із вогнища неправдивої інформації поширювались із блискавичною швидкістю. Щодня від людей, абсолютно не пов’язаних між собою, я чула про те, як моя колега про мене пліткує. Я вирішила цього так не залишати. Взяла і спитала прямо, навіщо вона так безпідставно мене оббріхує? «Я такого не казала», – ледь не перехрестилась моя колега. «Я взагалі ні з ким не спілкуюсь» – прозвучав від неї залізний аргумент. Я вирішила, що моє попередження вплине на неї і більше я ні від кого не почую, чия я коханка. Однак при мені ж моя колега сідає на телефон і починає обдзвонювати всю телефонну книгу зі фразою: «Уявляєте? Приходжу на роботу, а мене тут співробітниця питає, чого я поширюю чутки, нібито вона коханка Х?» Сміх та й годі. Уже наступного дня в колективі гули, мовляв, я сама такі чутки про себе поширюю, намагаючись видати бажане за дійсне. Я образилась і подумала: що спонукає людину вигадувати брехні про інших? Ну розумію, коли «як не додумає, то збреше», коли через нестачу даних та зіпсований телефон інформація дещо викривляється, однак, коли вигадка з’являється на рівному місці, в голову приходить одна думка: чому люди так люблять фантазувати про інших, а потім ще й поширювати ці фантазії? Заспокоюють, звичайно, фрази «якщо про мене говорять, отже, я комусь цікава» і «про моє особисте життя подейкують ті, хто не має свого», але ж… За статистикою, тільки сім відсотків людей стверджують, що в їхньому колективі ніколи не поширюють чуток, у 60% колективів плітки – явище досить поширене, тобто стосується практично всіх. Як ви думаєте: чому стають пліткувати і чи слід із цим боротися?
