Я випадково наштовхнулася на стрічку «Помаранчеве небо». Чому не дивилася раніше? Розчарування від Помаранчевої революції викликало якусь відразу… Але зараз уже байдуже і згадалося.
Того року я була студенткою-першокурсницею. Захопилася ідеєю свободи, здавалося, що це близьке мені, адже вчилася на журналістку, а тут цей вправно створений образ Гонганзе… Я кричала «Свободу не спинити» і «Міліція з народом», крокуючи містом. Я годинами мерзла на морозі і їла пиріжки на площі, які роздавали всім охочим разом із чаєм. Правда, «наколоті» апельсини мені не дісталися. Зате на сумці висіла помаранчева стрічка і комендантша мого студентського гуртожитку грозилася виселити мене, якщо ще раз побачить… Я справді вірила в ідею панування українців в Україні, як і всі. Відчувала себе революціонеркою…
Сьогодні я вже не вірю в ідею одної людини або одної політичної сили. І не ходжу на вибори. Свідомо не голосую. Чому? Бо влада в Україні – це тільки політика і аж нічого для людей. Мені байдуже, на яку політичну силу працювати: я не поділяю ідеологію жодної з них, але дещо добре вмію робити і роблю. Заробляю. Бо крім мене, у цій країні про мене більше ніхто не подбає. Особливо моя держава. Шкода. Шкода, бо за цю саму державу я готова й горлянку перегризти. Шкода, бо я – патріотка, бо Україна справді живе в моєму серці. Я ні за яких обставин не зрікаюся свого походження. Я не поважаю людей, які виховують російськомовне покоління українців. Зате я поважаю свою Батьківщину. Це тільки я помітила, що навіть святе слово Батьківщина у нас уже асоціюється частіше із партією? І мені правда, боляче, що вибори – це заробляння-витрачання грошей і гонитва за посадами, а не вибір людиною способу свого життя.
Ще боляче від того, що в мене зникає віра в те, що у цій країні щось зміниться і виборці перестануть бути інструментом у руках олігархічних кланів, а депутати стануть інструментом виборців.
А 22 листопада для мене тепер – не день свободи і не роковини похованих сподівань. Це просто день народження моєї подруги. І я їй побажаю сил і терпіння досягати всього самій. Бо ця держава про неї теж не подбає. Якими б не були результати чергових виборів…
