Вони кажуть, що все добре.
Але коли ти дивишся на термометр із вікна прохолодної, зате оселі, насамперед, щоранку думаєш про те, як їм там. Вони кажуть, що нічого не бракує, а потім випадково проговорюються, що зараз без теплої білизни, бо єдину "поправ і сушиться"… Вони 90 разів подякують за передачу, але 180 разів посоромляться сказати, що їм необхідно. Тому що вони – справжні чоловіки.
Не нитіки, які хочуть викликати жаль. І на питання, чи вони там не мерзнуть, відповідають теж питанням: "А ти там не мерзнеш? Шапку нарешті купила?)". Коли вони питають, що роблю, намагаюсь уникнути відповіді, бо так соромно відповісти, що, скажімо, п'ю глінтвейн, поки вони там виглядають чергову порцію снарядів на мерзлій землі(((
Цей рік перший, коли вдихаючи морозне повітря, я подумки молилася, аби не було зими…
P.S. Бійці різних батальйонів, які перебувають у зоні АТО, дуже вдячні всім моїм друзям, які відгукнулися, аби утеплити їх. Своїми передачами і переказами грошей ви щоразу розчулюєте мене до сліз. Ми – єдині. У черговій передачці на Донбас, крім традиційно вже теплої білизни і взуття, такі необхідні у холоди аптечки та вязані шкарпетки. У кожну шкарпетку вязальниці дбайливо поклали записочки солдатам.
Слава Україні!
