Початок осені для України видався надзвичайно щасливим. Адже 7 вересня на рідну землю ступили військовополонені моряки. Серед них було і двоє наших героїв – смілянин Олег Мельничук та христинівчанин Владислав Костишин. Останній і завітав сьогодні, 24 вересня, до Черкас. Про це повідомляє кореспондент сайту vikka.ua.
Стриманий, серйозний та з поглядом, що пронизує наскрізь. Таким він став після майже року полону. Зараз Владислав вже може не приховувати від мами правду та зізнатися усім, що період перебування в полоні був справді тяжким. Однак підтримка людей, які писали листи, малюнки, що надсилали діти із батьківщини, волонтери і адвокати, допомогли пройти цей нелегкий шлях, триматися гідно та не здаватися.
"Я не знаю якийсь особливий рецепт, який допомагав мені триматися в полоні. Звичайно, це підтримка всіх людей, які писали нам листи, хоч вони й приходили з великою затримкою. Дитячі малюнки, які надсилали нам у великих кількостях. Це було дуже приємно, це давало змогу зрозуміти: те, що ти робиш – дуже важливо. Це давало наснагу триматися до останнього та не здаватися. Також була важливою підтримка волонтерів, українського посольства, консулів, які розповідали нам усі новини, що відбувалися в Україні та світі. Команда адвокатів, які також приносили звістки з дому та психологічно нам допомагали повірити в те, що все буде добре і ми повернемося додому", − зізнається Владислав.
Мама моряка Людмила Анатоліївна, ще й досі з хвилюванням згадує той момент, коли дізналася про те, що син потрапив до полону. Особливо тяжкими були перші дні після звістки. Пізніше батькам вдалося зібратися та діяти. Пережити ці складні часи їм допомогла підтримка людей та батьків інших моряків, з якими вони тісно спілкуються і до сьогодні.
"Дізналися про полон із телебачення. Ми знали на якому судні син проходив практику і як почули, що затриманий катер "Нікополь", то відразу зрозуміли, що з нашою дитиною щось трапилося. Перед тим як він мав йти у похід, ми до кінця не знали, куди він іде. Влад просто сказав "я виходжу в море, телефонувати вам не буду, не хвилюйтеся, коли прийду на місце, то зателефоную". Ми чекали його дзвінка. Потім нам зателефонували з інституту та повідомили, що наш син потрапив у полон. Сказали триматися. Ми поставили собі девіз, що наша дитина в морі, пішла у похід і скоро обов’язково повернеться. А з батьками інших моряків – стали однією великою родиною. Ця ситуація нас об’єднала в одне ціле", − повідомила Людмила Костишина.
Полегшити очікування та хоч якось дізнатися про перебіг подій рідним та й самому морякові допомагало листування. Оскільки інших засобів зв’язку їм не надавали. Владислав зізнається, що листи приходили із затримкою у кілька місяців, а новорічні привітання він отримав аж у травні.
"Листи, які я писав на батьківщину, відправлялися не одразу, вони проходили цензуру в СІЗО і відправлялися з великою затримкою. Щодо телефонних дзвінків, ми писали заяви до слідчого, але щодо мене особисто навіть не прийшла відповідь "відмовлено" чи "дозволено". Побачення також не дозволялися і це питання залишилося без відповіді", − підкреслив екс-полонений.
Батьки ж моряка говорять, що вперше почули голос сина, коли він перебував у Керчі. Тоді до них зателефонував адвокат, який і передав слухавку Владу. Розмова тривала не більше 30 секунд, за які полонений, не рідною російською, встиг заспокоїти батьків, повідомив, що з ним усе добре.
"Першого листа ми отримали в кінці січня, проте написаний він був ще у грудні. Влад написав, що дуже переживає за нас і попросив вибачення за те, що так трапилося, заспокоював і сказав, щоб ми трималися. Ми з усіма батьками спілкувалися і всі хлопці у своїх листах просили вибачення за те, що так трапилося. Вони звинувачували себе за те, що потрапили у полон і переживали за наш стан. Триматися нам допомогла тільки віра і надія в те, що все буде добре і все скоро закінчиться", − повідомила мама Владислава.
Зараз же, зітхнувши з полегшенням, батьки моряка говорять, що не шкодують про вибір сина та ніколи не відмовляли його від мрії стати моряком.
Наразі Владислав уже повністю адаптувався. Зізнається, що чудово себе почуває як у фізичному, так і в психологічному сенсах. А після місячної відпустки планує повернутися до служби, проте вже в якості командира катера "Юрза".
"Коли повернувся додому, то в першу чергу обійняв своїх рідних. Це було дуже класно. Потім сам відчинив двері, це взагалі дуже класно мати змогу самому відчинити двері. Хочу сказати, що треба усім радіти тим дрібницям, які є у вільної людини. Адже я не помічав цього, поки не пережив полон. Це такий досвід, який відкриває очі на інші сторони життя", − зауважив Владислав Костишин.
На завершення очільник області Ігор Шевченко вручив моряку пам’ятний знак "За заслуги перед Черкащиною". Після чого вони разом зняли прапор військово-морських сил, який майорів перед входом до Черкаської ОДА на знак підтримки полонених, його також передали Владиславу.
Як повідомляв сайт vikka.ua, екс-полонений моряк зі Сміли пригадав про нелегкі місяці в Росії.
Будьте завжди в курсі найсвіжіших новин – підписуйтесь на наш канал в Telegram!
