Боротися, аби вижити. 15 лютого світ відзначає Міжнародний день дітей, хворих на рак. Суспільство згадує про них лише раз на рік. Утім, особливої допомоги та підтримки маленькі борці за життя потребують постійно. У майже тисячі українських дітей щороку виявляють онко. На Черкащині злоякісні пухлин та лейкемії щороку вражають до сорока неповнолітніх. З них помирає близько двадцяти. Утім, позитивних прикладів одужання серед юних черкащан таки більше. Що потрібно, аби виграти двобій зі смертельним недугом, у спеціальному репортажі з’ясовувала Ольга Скорик.
Сімнадцятирічний Вадим закінчував школу і збирався вступати до вишу. Під час медогляду довідався про гострий мелоїдний лейкоз. Його плани змінилися.
Вадим, пережив гостромелоїдний лейкоз: «Багато пройти мені довелося: і пересадку, і хіміотерапію».
Найстрашніше, – пригадує хлопець, – коли після хімії почав втрачати волосся і улюблена зачіска змінювалася просто на очах. На певний час хвороба забрала і зір. Утім, впадати у відчай Вадим навіть не думав. Допомагала підтримка рідних і спілкування з друзями.
Вадим, пережив гостромелоїдний лейкоз: «Оптимізм – це найголовніше. Дивитися на цю хворобу – не так, що це кінець світу. А як на грип, але лікування довше».
Шістнадцятирічній Яні пощастило менше, адже її друзі не пройшли перевірку на вірність.
Яна Пономаренко, онкохвора: «Вони спочатку дружили, а зараз тільки через раз вітаються. Вони сказали: якщо у тебе рак, то це рак крові. Як у мене коси випали, то вони почали від мене відвертатися. Тепер, коли коси відросли, то вони повертаються, але не повністю».
Проте дітям, хворим на рак, дружня підтримка і спілкування з однолітками просто необхідні. Це допомагає побороти страхи і повертає бажання жити. Тут, в онкодиспансері, на волонтерську допомогу чекають не лише у свята, а щодня.
Олександр Куханівський, онкохворий: «Переживання за кожного, зокрема і за себе. Різне буває. Недавно дівчинка маленька померла. Рік і вісім місяців. Стрес і починають різні думки лізти в голову. Заспокоююсь, намагаюся не думати і читаю книжки».
Онкохвороби у дітей, хоч і менш поширені, ніж у дорослих, утім щороку від них страждає близько сорока юних черкащан. Це різні лейкемії, пухлини кісток та головного мозку. Найчастіше вони мають ембріональне походження.
Ірина Іванова, завідувачка Обласного центру дитячої онкології та гематології: «Во время эмбрионального развития произошла ошибка деления эмбриональной клетки. Вот одна клетка на каком-то етапе замерла и не делится. Клетка такая ждет благоприятного периода. Это, например, стресс или тяжелое заболевание. И тогда клетки начинают делиться в геометрической прогрессии. И с этой клетки возникает опухоль».
Стрес пережив і одинадцятирічний Максим. Тепер попри все мріє одужати і більше ніколи не нервуватися.
Психологи пояснюють виникнення ракових пухлин у дітей генетичною проекцією, больовим синдромом чи постійним психологічним пригніченням.
Данило Протас, професійний психолог, спеціаліст у напрямку глибинної психології: «Пусть родители направляют детей тем путем, где у детей есть природные данные, не навязывая детям несвойственный сценарий».
Утім, аби вилікуватись від раку, потрібно позитивне налаштування і непохитна віра, що все обов’язково подолаєш, – переконує власним прикладом Вадим.
Вадим, пережив гостромелоїдний лейкоз: «В мене були тромбоцити до 20. При 8 тромбоцитах я постійно вставав і ходив, хоч не можна було».
Зараз хлопцю вісімнадцять. Він не лише подолав свою недугу, а й допоміг повірити у видужання іншим.
Тепер приходить до лікарні, аби провідати друзів та запевнити: нічого неможливого немає. Віталій теж колишній пацієнт онкодиспансеру. Йому було дванадцять, коли дізнався про страшний діагноз.
Завідувачка центру обласної дитячої гематології своїх пацієнтів інакше, як борцями не називає. Діагноз від них не приховує.
Ірина Іванова, завідувачка Обласного центру дитячої онкології та гематології: «Нам очень важно, чтобы эти дети были уверены в успехе. Чтоб они знали, что вылечить это можно. Для этого нужно пройти тяжелый путь, но вылечить это можно. Тогда они становятся нашими помощниками. Вместе намного легче».
Вадим, пережив гостромелоїдний лейкоз: «Лікарям я все життя буду вдячний. Вони працюють не покладаючи рук. Вони за кожного хвилюються».
Попереду у хлопця ціле життя, яке він виборов завдяки рідним, друзям, лікарям та непохитній вірі, що все обов’язково буде добре. Інакше у великого оптиміста і справжнього життєлюба просто бути не може. Нині Вадим прагне навчитися фіксувати найкращі миттєвості у фотознімках та наповнити життя музикою.
PS: ВІККівський колектив теж перейнявся проблемою онкохворих дітей. Тож з наступного тижня на телеканалі стартує соціальний проект «Подаруй життя». У кожній програмі ми будемо розповідати історію конкретної дитини, хворої на тяжкий недуг. Тим самим намагатимемося допомогти батькам у пошуку благодійників та донорів. Якщо ваша дитина потребує допомоги – телефонуйте 35-31-64.
