Без пальців на ногах, паспорта й даху над головою. Про допомогу чоловіку, який втрапив у скрутне життєве становище і до всього ще й став інвалідом, на початку місяця написала черкаська блогерка Олена Литвинова. Вона зверталась до своїх фейсбучних друзів, аби ті порадили місця, де могли б надати прихисток чоловіку, який ледь ходить і ночує на лаві автобусної зупинки. У коментарях – купа варіантів. Однак чи благодійні й державні організації чекають немічних безхатьків і чи готова місцева влада допомагати таким людям, з’ясовував сайт vikka.ua.
Черкащанину Юрію Крайовому всього 56 років. 18 з них він живе просто неба. Їсть те, що дають небайдужі черкащани, спить під балконами, працювати не може, бо кілька років тому мав інсульт. З тієї ж причини не вживає алкоголю. До хвороби навіть намагався підробляти в пункті прийому склотари, проте нині стан його здоров’я не дозволяє заробити й кількох копійок на прожиття. Минулої зими до його негараздів додався ще один: в люті морози чоловік обморозив пальці та ступні на ногах і втратив їх. Наразі практично не ходить і не розмовляє.
Долею безхатька вже кілька років переймається черкащанка Лариса. Вона й звернулась до Олени Литвинової за допомогою й порадою. Аби Юрко не замерз на вулиці, два роки поспіль влаштовувала його на зиму до центру "Від серця до серця", однак щоразу чоловік тікав звідти й повертався на вулицю. Там, у притулку благодійної організації, в одне з його останніх перебувань, Юрію відновили паспорт і оформили реєстрацію.
Жінка підгодовує безхатька, залишає гроші продавчиням магазинів, розміщених поруч, аби ті заварювали йому чай чи вермішель швидкого приготування. Проте зізнається: дуже добре розуміє, що ще одну зиму він не переживе, якщо залишиться жити на вулиці.
"Куди я тільки не зверталась! Куди не дзвонила! – скаржиться на бюрократичні поневіряння Лариса. – Всі варіанти, які нам радили, випробувала: від соцзахисту до благодійних організацій і департаменту здоров’я, навіть телефонувала на гарячу урядову лінію. Всюди відповідь одна: такими людьми ми не займаємось. Вони ж просто не потрібні суспільству, адже потребують не просто перебування, а й особливого догляду. Всюди, де приймають безхатьків, їм потрібно працювати. Юра ж фізично не може цього робити".
Днями жінка написала звернення до міського Департаменту соціальної політики і навіть повідомила, що на місце перебування безпритульного Юрія вже приїздили соціальні працівники. От тільки його там знайти не вдалось – саме в цей час чоловік кудись зник, повернувся лише на ранок.
Вирішую і собі познайомитись з безхатьком, який змусив ледь не половину міста хвилюватись і шукати йому прихисток. На зупинці, де він зазвичай перебуває, його немає. Неподалік, в кущах біля смітника – уламки старого дивану, брудні м’які іграшки, пошарпані речі, розвішані на гіллі дерев, у рештках їжі гсподарює їжак. Тут Юрко іноді спить, але й у цьому облаштованому "куточку" його не знаходжу. Катерина, продавчиня цигаркового кіоску поряд, каже, що тільки вранці, як зазвичай заварювала невловимому безпритульному чай.
"Працюю тут уже 5-й рік. Весь цей час Юрко живе на зупинці, – розповідає вона. – Оце взимку зник, ми вже думали про найгірше. Потім з’явився, але пересуватись нормально вже не міг, йому ампутували пальці. Може, він в чомусь і завинив чи помилився в житті, але шкода його як людину".
До інсульту, поки ще міг хоч якось висловитись, Юрко розповідав Катерині, що в своєму попередньому житті, коли він ще не бомжував, мав родину – дружину та доньку. Одного разу, коли приїхав із заробіток, кохана просто виставила його за двері.
"Кілька разів обмовився, що донька в нього доросла. Є навіть онук, – каже продавчиня. – То мабуть він-таки знає, де вона живе, й спілкувався з нею. А ще має рідню в Чорнобаївському районі – десь там живе його брат і знаходиться старенька батьківська хата. Але ж вона до цього часу вже в руїни перетворилась".
В Територіальному центрі соціальної допомоги підтверджують, що Юрій Крайовий таки має родину. За законом же, до державних центрів утримання, притулків чи будинків пристарілих такі люди можуть потрапити тільки у випадку, якщо не мають працездатних родичів. Інакше – або рідня зобов’язується доглядати за хворим, або оплачує перебування у спеціальному закладі.
Тому куди розмістити чоловіка, поки не знають. Соціальні працівники кажуть, що спершу мають влаштувати Юрка до медичного закладу, де буде документально підтверджена його інвалідність. Але шпиталізувати безхатька зможуть тільки після офіційного дозволу від Директора департаменту охорони здоров’я Олега Стадника. Той, нібито, на словах підтвердив Юрковій благодійниці свою згоду, однак паперові дозволи йдуть до місця призначення набагато довше, ніж усні.
Директор Департаменту соціальної політики Олег Гудзенко каже, що особисто розглядав звернення пані Лариси і дав розпорядження територіальним центрам соцдопомоги розібратись у ситуації. За словами чиновника, навіть якщо доньку чи інших родичів безхатька не знайдуть і він матиме право на розміщення в притулок для людей з інвалідністю, подібних закладів у Черкасах немає. Прихисток непрацездатним безхатькам потрібно шукати по області або навіть за її межами.
"Найгірше, що такі люди дуже часто втікають з притулків, – зазначає Олег Гудзенко. – Вони так звикли, їм подобається цей спосіб життя, а на опіку від людей, які хочуть їх врятувати, вони навіть ображаються. Ми не можемо змусити людину жити в нормальних умовах".
Наразі ж один з багатьох черкаських безхатьків Юрко, якого знає ледь не вся Митниця, залишається на вулиці. І не зрозуміло – випадково його не було на місці, де він завжди знаходився, чи черговий раз чоловік намагається втекти від допомоги.
Як писав сайт vikka.ua, п’ятирічна черкащанка потребує коштів на реабілітацію.
