Село і люди: День соцпрацівника у Чехівському інтернаті

 ...

Золота осінь завітала до Чехівського психоневрологічного інтернату пліч-о-пліч зі святом – днем соціального працівника. Людей  з великим серцем. Лише такі працюють у Чехівському інтернаті. Сьогодні цей заклад – стабільний прихисток для знедолених. Розташований серед поля, він має вигляд справжньої оази посеред пустелі – чепурний, охайний і просто-таки потопає у зелені та осінніх барвах.
 
Досягненнями своїх працівників та підопічних ненатішиться директор інтернату – Дем’ян Володимирович Свищ. За роботу в закладі перспективний управлінець взявся всього три роки тому. За цей час досяг неабияких результатів. 
 
Дем’ян Свищ, директор інтернату: "Своє завдання бачимо втому, щоб щоденно покращувати життя людей. На це налаштований і наш чудовий колектив. На це налаштовані і наші підопічні, які з розумінням ставляться до того, що роблять наші працівники. Наш будинок інтернат – це установа соціально-медичного плану, яка призначена для того, щоб ті люди, які потребують догляду, які на сьогоднішній день не можуть обходитися без сторонньої допомоги, могли отримати гідне життя, проживання, харчування, медичний догляд. Тобто, відчували себе повноцінними людьми".
 
До своєї роботи Дем’ян Володимирович ставиться з душею з першого дня. Він зібрав навколо себе надійну команду однодумців, де кожен на своєму місці і, що головне – всі готові працювати не покладаючи рук. Загальними зусиллями їм вдалося здійснити у закладі справжню революцію.
 
Дем’ян Свищ, директор інтернату: "Ми здійснюємо постійно поточні ремонти. Ми маємо 80-ят кімнат, де проживають підопічні, ми стараємося, щоб в цих кімнатах був затишок. Періодично замінюємо меблі застарілі на більш нові. Матраци, м’який інвентар. Стараємося. Значну роботу ми зробили по модернізації нашого електрообладнання. У тому році економія по коштам склала порядка 50-ти тисяч. І в цьому так само ми зекономили близько 20-ти тисяч гривень. Був проведений аналіз електрообладнання. Ми поміняли всі затарілі двигуни на нові, сучасні. Ми поміняли все освітлення, поставили енергоємні лампочки, які дають економію. І все в комплексі дало економію.
 
Трудотерапію підопічні Чехівського психоневрологічного інтернату проходять за покликанням. Хтось працює у саду, комусь більше до вподоби робота із тваринами. Є й ті, які творять власноруч справжні витвори мистецтва.
 
Олег Піпко, підопічний інтернату: "Малюнки думали головою і складали. Виготовлені вони з пластінок, на них клеїли макарони. А потім – фарбували і лаком покривали.
 
Віктор Демосюк, підопічний інтернату: "Це вироби з паперу. Робили не дуже довго, десь місяць. Кожен виріб повністю з паперу. Клей, папір, потім фарбували, покривали лаком і так виходило. 
 
Тим, хто має схильність до прикладних мистецтв, дбайливий персонал купує все необхідне приладдя. Опісля – виставляє роботи підопічних на загальний огляд. 
 
Ніна Залозна, інструктор із трудотерапії: "Буває приходять підопічні і вони думають, що в них нічого не вийде. Кажуть: ми таке не вмієм, ніколи не робили. Взагалі у нас таких талантів немає. Але потім я починаю з ними працювати, підштовхую їх, починаю хвалити. Вони починають вірити у свої сили. І в них починають виходити якісь вироби. Вони самі не очікують це від себе і в них радість.
 
Піклуються про достаток та комфорт підопічних і бухгалтери. Пані Світлана працює тут вже 17 років. За цей час робота стала для неї невід’ємною частиною життя. Підопічні та колеги – майже рідними. Однією великою родиною вони переживають усі негаразди та радісні події. 
 
Світлана Михайлівна, головний бухгалтер: "Своя сім’я. Ми тут зранку до вечора кожен день. Можна сказати, що ми тут живемо. І бухгалтера, і санітарки, і господарська служба – сажаємо, сапаємо, збираємо все.  Для мене вони всі, як малі діти. Просто людину чимось доля обділила але ми зі своєї сторони намагаємося зробити все, для того, щоб вони не відчували цього.  Родинне тепло і затишок, щоб вони тут отримували. Це їх дім. Хотілося б, щоб вони себе відчували, як вдома.
 
Дбають у Чехівському інтернаті не лише про якісний відпочинок підопічних, а і про їх самопочуття та здоров’я.  Для цього тут є все необхідне: і ліки, і кваліфікований персонал. Та хлопців тут лікують не лише медикаментами, а й любов’ю, каже головний лікар Василь Орленко. В інтернаті навіть найтяжчим хворим дарують другий шанс на нове життя.
 
Орленко Василь, лікар-терапевт: "До нас потрапляють підопічні, які не вміють розмовляти, їсти, але проходить деякий час і наші медпрацівники настільки турбуються, обучають їх, що вони вчаться і розмовляти, і ложку тримати, і почистити зуби. Тобто володіють навичками особистої гігієни.  Звертаються підопічні з дуже різноманітними скаргами. Як на стан здоров’я, так із повсякденними проблемами, які їх турбують. Це і внутрішні стосунки, взаємовідносини між ними. Бо вони як діти. Буває і сваряться, і миряться.  Ми повинні все це вчасно бачити, підказати, допомогти їм знайти порозуміння між собою". 
 
Поруч із медкабінетом у закладі діє й фітобар. Трав’яні збори тут є на усі випадки життя.
 
Валентина Кихоть, медсестра фітобару: "Чаї ми варимо за призначенням лікаря. Трави заготовляємо самі. По полях їздили, і з підопічними ми їздимо. Все необхідне в нас є для чаїв.  І заспокійливі ми варимо, і серцеві. Весною і восени варимо противогрипозні. Зимою варимо вітамінні чаї. Лікарські настої тут підбирають ретельно та за усіма медичними нормами. Ефект від такого фітолікування відчуває кожен підопічний.
 
Сергій, підопічний інтернату: "Заспокійливі чаї, дуже гарно відрізняються від чорного чаю. Запокійливий ефект. Оці ромашки, трави всі. Дуже добре допомагають. Стабілізується стан організму".
 
Не жаліються підопічні й на харчування в інтернаті. Годують хлопців чотири рази на день. Перспективне збалансоване меню складають на тиждень. Дбають, щоб із їжею вони отримували всі необхідні поживні речовини та вітаміни.
 
Ніна Ткаченко, дієтолог: "У нашому раціоні тридцять два продукти, які входять до норм харчування наших підопічних. І ці норми харчування за рік ми виконуємо 100%. Кожного дня готують їм смачні страви, різноманітні, які я пишу для того, щоб виконувати всі норми харчування. 
 
Організовують для хлопців і якісне дозвілля. Тут все по інтересам – хто біля телевізора, а хто весь в іграх. Про комфорт хлопців тут дбають з урахуванням всіх норм та стандартів. Не забули навіть про душевне усамітнення. Просто у корпусі працівники облаштували для підопічних невеличку капличку. Тут вони можуть побути на самоті. Все – задля їх душевного балансу.
 
У радощах та сімейному затишку проходять будні й тяжкохворих мешканців інтернату. Понад двадцять років їх доглядає пані Алла. Жінка фактично присвятила своє життя допомозі нужденним. Для них, каже, готова на все.
 
Алла Пономаренко, сестра-господиня: "І погодувати, і перестелити, і перевдягти, і покупати, і помити – весь час біля них. Вважають за свою сім’ю. добре відносяться всі. Вони знають, хто у відпустці, хто в якій зміні. Вони чекають. Тут наше життя проходить, більша частина". 
 
Дбає керівництво закладу  і про умови проживання підопічних. У житловому корпусі планово проводять поточні ремонти. 
 
Дем’ян Свищ, директор інтернату: "Нашою мрією було зробити ремонт покрівлі корпусу першого, в якому проживає дуже велика кількість підопічних. І, дякуючи підтримці голови ОДА Ткаченка Ю.О. й голові Департаменту соціального захисту Чикалу Р.О., були виділені кошти для того, щоб зробити цю покрівлю і ми в тому році перекрили тисячу квадратних метрів нашого будинку-інтернату. Ми попрацювали над утепленням корпусів. За рахунок власних коштів, коштів,які були виділені з власного фонду, ми змогли утеплити близько 250-ти квадратних метрів площі. Ми поміняли вітражі у харчоблоці і в актовій залі. Практично всі вікна в корпусах, де проживають наші підопічні, були встановлені пластикові вікна. 
 
Тут все роблять для того, щоб хлопці почувалися, як удома. Кімнати у них чисті та затишні. Розселяють підопічних за їх вподобаннями – за віком та інтересами. 
Володимир, підопічний інтернату: "Все тут мені добре. Одягають, взувають, купають кожен день, їсти чотири рази дають. Мені тут нормально.  Медсестрички як батьки. Сім’я – медсетрички, санітарки, робочі всі. 
 
А це серце Чехівського інтернату – котельня. Її модернізували лише кілька років тому. Встановили тут нові сучасні котли. Ефектом від такої модернізації працівники ненатішаться. 
 
Дем’ян Свищ, директор інтернату: "Ми зробили реконструкцію нашої котельні. На сьогоднішній день ми маємо два сучасні котли, які дають змогу забезпечити нас повністю теплою водою, для того, щоб ми могли прати, опалювати наші приміщення.  Там стояли дуже потужні, застарілі двигуни, які поїдали дуже багато електроенергії і на сьогоднішній день ми бачимо цей результат. 
 
Сергій Дробницький, заступник директора: "Коли встановили ці котли відчутна стала економія в паливі. У корпусах належне опалення і температурний режим у нас дотримується. Ці котли працюють як на твердому паливі, так і на дровах. Працюють безперебійно, цілодобово зимою ми опалюємо". Економія складає близько 50% у нас економія". 
 
Активно у роботі працівникам інтернату допомагають і підопічні. Праця на землі та із тваринами їм лише на користь. Особливо їм до вподоби – підсобне господарство. Воно у закладі чимале. 
 
Сергій Дробницький, заступник директора: "У нас на підсобному господарстві на даний момент 29-ть голів верха, 179 голів свиней.  Столового буряка 4,9-ть тонн ми зібрали, моркви – 3,7 тонн, цибулі – 3,6-ть тонни і п’ять тонн капусти було зібрано на підсобному господарстві.
 
Дем’ян Свищ, директор інтернату: "Це є частиною трудотерапії, де працюють наші підопічні. Так і додатковим джерелом поступлення тієї продукції, яка йде на харчування для підопічних. Яка йде на те, щоб здешевити ту продукцію і ті харчі, які ми на сьогоднішній день отримуємо. Ми маємо всі запаси картоплі, ми зібрали десь близько 30-ти тонн картоплі. Ми маємо свій буряк столовий, моркву. Ми забезпечили, скільки змогли, себе огірками, помідорами. 
 
Весь зібраний врожай овочів та фруктів працівники дбайливо заготовують на зиму. Аби у холодну пору почастувати своїх підопічних домашніми смаколиками, каже пані Тамара.
 
Тамара Карбанова, погрібник: "Перевірені ці рецепти на своїх сім’ях, бо це всі рецепти, які ми приносимо з дому. Робимо технічні картки, які затверджує наш директор і тоді по ним консервуємо. Найбільше, звичайно, люблять помідори. Огірки ще більше. Оскільки для норм потрібне різноманітне харчування, то закатуємо помідори,огірки, кабачки".
 
У праці і відпочинку минають дні у Чехівському психоневрологічному інтернаті. Всі працівники на чолі із директором закладу щодня  дбають, щоб їх підопічні почувалися не просто комфортно, а як у дома. Не забувають  і про персонал. Про їх дозвілля у закладі дбає профспілка.
 
Ірина Орленко, голова профкому: "Кожен рік у нашому інтернаті відзначаються всі професійні свята: день медпрацівника, водія, день повара, день бухгалтера. Ми для наших робочих організовуємо невеликі концерти з врученням подарунків". 
 
Та головною винагородою для працівників є визнання та вдячність підопічних, каже директор. День соціального працівника це ще одна нагода їм подякувати.
 
Дем’ян Свищ, директор інтернату: "На цих людях тримається вся сфера соціальна і ці люди є тими, хто віддає своє життя. Менше виділяють життю вдома, а більше працюють тут. Є родиною. Хочеться побажати їм в цей день, саме головне – здоров’я, терпіння, оптимізму, хорошої зарплатні. Не зупинятися на досягнотуму. Велика подяка від мене, як директора від підопічних, як і потребують цієї допомоги. Хто не може висловити цих слів подяки, але я бачу з якими очима, якими словами звертаються наші підопічні до наших працівників. Як до своїх мам,родичів. Відчувається це тепло. Воно не награне, не надумане, а щире. Я хочу подякувати всім тим, хто обрав собі за роботу  - роботу працівника соціальної сфери і побажати всього найкращого у їхньому житті". 
 
У день соціального працівника персонал Чехівського психоневрологічного інтернату все так же сповнений надії, віри у світле майбутнє та любові до своїх підопічних. Своє професійне свято вони зустрічають з гордістю за своїх хлопців та інтернат.
  • Facebook