Історія нашого міста: площі Черкас

 ...
Історія нашого міста: площі Черкас

СОБОРНА

Про теперішню Соборну нове сказати складно: на видноті минули всі 138 літ її офіційної історії. Хіба нагадати, що за цей час вона 8 разів змінювала назву. Упродовж 1879-1911 років була Базарною, потім до 1925-го називалася Соборно-Миколаївською, далі до війни – знову Базарною, в роки окупації була Соборною, на час після війни і до 1954 року вкотре стала Базарною, упродовж 1954-1969 років означилася як Центральна, з 1969-го до 2010-го носила ім’я вождя світового пролетаріату, а від часу його гучного падіння та наступної дворічної процедури перейменування майдану дотепер називається Соборною. Достоту – як за німців.

За цей час площа мала дві "титульні" будівлі. Першу – Соборно-Миколаївську церкву, освячену 1864-го та остаточно демонтовану у 1946 році після руйнувань в боях за звільнення міста. Друга – Будинок Рад, який вже теж солідного віку. У кілька етапів його остаточно увели в експлуатацію 1962 року. Монументальна довершеність нашої адміністрації типова: майже таких самих по колишньому СРСР більше десятка. На початку 1950-х владну цитадель із мало не 100-метровим фасадом спроектували в одному з ленінградських інститутів містобудування, її архітектор Микола Бровкін. Про площу можна засвідчити, що на своєму віку бачила вона чимало: від хресних ходів і прийняття присяги на вірність государю-імператору до урочистих демонстрацій під кумачевими транспарантами. Від грандіозних концертів на честь Незалежності до мітингів протесту.

Окремо слід сказати про Головпоштамт, відкритий 29 квітня 1965 року. Проект видався настільки продуманим і забезпечив таку функціональність, що пізніше аналогічні центри зв’язку побудували у шести містах Союзу, і чотири з них – в Україні: у Запоріжжі, Миколаєві, Сумах та Лисичанську. Але наш був першим, експериментальним.

А загалом будівлі на Соборній увібрали два архітектурних стилі – як класичний, представлений Будинком рад і готелем "Черкаси", що тепер "Оптима", так і той, що з’явився після постанови про боротьбу з архітектурними надмірностями. Його взірці – Будинок зв’язку та комплекс навпроти власне майдану.

ПРИВОКЗАЛЬНА

Від середини 1960-х і добре десятиліття по тому її позиціонували як взірцеву. "Мала" – це кільце біля автостанції і вокзалу, "велика" – через базар до "Гармати". Цей архітектурний комплекс сформувався у 1962-1968 роках і доволі довго про нього говорили як про одну з візитівок Черкас. Тому сприяло передове планування, яким враховувалися всі запити пасажирів. Перше враження про місто доповнювали ідеальне асфальтове покриття площі, яскраве освітлення та вуличні гірлянди на тросах, сяйво яких супроводжувало земляків та гостей обласного центру до Комсомольської. На "великій" площі розташовувалося кілька крамниць, кафе, аптека, цілодобово чергували таксі.

У наш час було б перебільшенням вважати її чимось архітектурно-видатним. Але вона існує, і між іншим, у своєму прототипі – теж з 1879 року. Тоді навіть вулиця Смілянська називалася Вокзальною. Прикметно, що у своїй сучасній історії ця площа поєднала залізничний вокзал та автостанцію. Як засвідчує архітектурно-краєзнавчий нарис "Черкаси" 1966 року видання, такий тандем вокзалів тут був створений уперше в Союзі.

ТЕАТРАЛЬНА

Звісно, вона лише прелюдія до відкритої 1 вересня 1965 року будівлі театру і відома хіба пам’ятником Тарасові Шевченку та старезною яблунею, що якимось дивом вціліла з тих часів, коли ще не було ні того, ні іншого. А в сучасності – підняттям над площею 3 березня 1990 року першого в місті синьо-жовтого стягу, за що братство "Заповіту" сплатило 25 рублів штрафу. Затяті театрали зі стажем згадають ще круглу афішну тумбу 1970-х та велику клумбу між нею і сходами.

Але не поспішаймо: площа по-своєму цікава. Вона окреслилася у проекті навіть раніше, ніж під наш аскетичний храм Мельпомени заклали першого каменя. Така урочистість датована 1 грудня 1959 року, натомість про прилеглу до театру територію йшлося ще тоді, коли його називали Палацом культури, а саму площу – площадкою. 

З публікації від 17 квітня 1958 року: "Палац культури розміститься на окремому кварталі площею півтора гектара, який утвориться за рахунок розподілу навпіл існуючого кварталу між вулицями Комсомольською (Смілянською) і Карла Маркса (Дашковича). Фасадом він виходитиме на вулицю Шевченка. На утвореній перед ним площадці будуть встановлені красиві світильники, розбиті клумби. На території кварталу з боків та по заду Палацу культури знаходитимуться спортивні майданчики, фонтани, зелені альтанки".

На превеликий жаль, сьогодні Театральний майдан геть не презентабельний. Вже давно полущилася низькоякісна бруківка, потім була памятна усім пожежа в театрі, слідом то зявлявся, то зникав паркан, а нещодавно головним елементом площі став скляний вагон з квітами. Залишається сподіватися, що з відкриттям театру після реконструкції вся оця базарна пишнота із середмістя зникне, а Театральна знову стане окрасою Черкас.

ДРУЖБИ НАРОДІВ

1980-го року гігант вітчизняної хіміндустрії черкаське Виробниче Обєднання "Азот" відзначало 15-річчя. Задовго до цього керівництво республіки вирішило подарувати підприємству Палац культури хіміків. Але від рішення до втілення минули дві п’ятирічки, і за цей час "подарунок" хіміки змушені були піднести самі собі, та ще й за посильного внеску чи не усіх трудових колективів міста.

Новобудова орнаментувалася прекрасною площею, окрасою якої став, як тоді писали в республіканській пресі, "водограй кольорової музики" – в такт водним струменям звучали мелодії і залежно від їх ритму світильники "забарвлювали" воду. З часом частіше то музика не грала, то лампочки не блимали, а сам фонтан довше ремонтувався, ніж він працював. До речі, свою назву площа отримала за рішенням Черкаського обкому партії та облвиконкому 14 серпня 1979 року на честь 325-річчя "воз’єднання України з Росією". Нині цей факт, звісно, ніхто не згадує, але автентичну назву Палац культури зберіг.

Пам’ятаємо ще одну принаду тогочасної площі: монументальне панно Володимира Селіверстова і Віктора Білика "Союз праці і мистецтва", безжально демонтоване з причини аварійності навесні 2012-го. А ось головний теперішній елемент майдану, пам’ятник Богдану Хмельницькому, постав на своєму місці значно пізніше, а саме – наприкінці жовтня 1995 року. Ним замінили Дошку пошани.

Тож після реконструкції Палацу культури та площі, яка тривала від весни до осені 2012 року, там немає нічого, що б нагадувало про їх початковий вигляд. Іншою стала навіть назва – площа Богдана Хмельницького. Щоправда, наразі так і не вдалося з’ясувати – офіційно чи за версією кондукторів в маршрутках. Але усе в комплексі зараз навіть краще, ніж було.

700-РІЧЧЯ

Про саму дату можна сказати лише те, що після 1500-ліття Києва десь у найвищих столичних кабінетах побачили у ювілеях міст "чудовий трудовий стимул", ресурс яких в Країні Рад, вочевидь, вичерпувався. І пішло-поїхало... Здається, ні до 1986-го, ні після, у Черкасах упродовж одного року не відкрили стільки усього соціально важливого, як тоді. З’явилася у місті й нова площа: місце культурного відпочинку трудящих, тимчасово позбавлених там парку. Наступні 30 років засвідчили, що ця тимчасовість ще не закінчилася.

Щодо топоніму, то ідентифікується він за п’ятиметровою скульптурою Бояна: "воїна, трудівника, співця, що уособлює перших поселенців Черкас". Без коментарів. Хоча фігура бездоганна. Її автор – знаменитий український скульптор Анатолій Кущ, роботи якого прикрашають Чикаго і Рокфорд у США, Варшаву в Польщі, Слуцьк в Білорусі. Та головне для нас – авторське побратимство Бояна з Орантою на Майдані незалежності у Києві. А ось що справді може символізувати давню історію міста, так це... карасики. Упродовж віків для черкащан риба була мало не "третім хлібом", а тепер вони добре почуваються у "ювілейному" фонтані. Але не зараз. І не те щоб не сезон. Просто і скульптура, і фонтан, давно потребують, так би мовити, очищення. Власне – як і сама Площа 700-річчя Черкас, яка з віком втратила ошатність та стала торжком на околиці.

Наші урочистості скінчилися аж у Москві. 21 листопада 1986-го вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР за підписом її голови Андрія Громико "Про нагородження міста Черкаси орденом Трудового Червоного Прапора". За успіхи та з нагоди. Того ж дня Почесною грамотою Верховної Ради УРСР нагородили Черкаський цукрорафінадний завод, біля якого так вчасно відкрили нову площу.

СЛАВИ

Насправді площі як такої, не існує. До 40-річчя Перемоги нею назвали відтин вулиці від Урицького до Пагорба Слави, де вже височіли скульптура Батьківщини-матері та пам’ятний знак на честь військових з’єднань і частин, яким було присвоєне звання Черкаських. Але вже за рік у фотоальбомі "Черкаси" про нову площу йшлося як про значно більшу територію: "На Площі Слави зведено для дітей бібліотеку, кінотеатр, кафе". Зрештою, з відкриттям пам’ятників воїнам-інтернаціоналістам – більшого – афганцям, меншого – чехам, виникла неординарна ситуація: один бік вулиці Кірова ніби нею і залишився, а інший став частиною площі. Нині це підкреслено брукованою Алеєю Слави на перейменованій вулиці Святотроїцькій. Пригадується, у 2013 році її мало не вимостили у вигляді георгіївської стрічки і лише активний супротив громадських активістів тому завадив.

Останні меморіали вулиці-площі, хочеться вірити, що саме такі, – це стела Героїв Радянського Союзу, котрі народилися або ж мешкали у Черкасах, встановлена у травні 2012-го. Та звісно ж, пам’ятник "Борцям за волю України" роботи скульптора Миколи Білика, урочисто відкритий минулоріч. Ну й той багатостраждальний об’єкт, який ще з 2005 року будувався як "афганська церква" (вкрай нездоровий оксиморон), а нині трансформується у меморіальний комплекс.

ЄВРОПЕЙСЬКА

1 грудня 1979 року у Черкасах відкрили Будинок торгівлі – найбільший універмаг області. Згідно жорстких архітектурних норм часів Союзу, площа прилеглої до будівель такого класу території залежала від площі самого закладу. Звести кількаповерховий ТРЦ без вільного місця біля нього, як зараз практикується – не видавалося можливим. І аж три десятиліття пішохідна зона біля БТ існувала "без претензій" на інший статус.

Та раптом усе змінилося. Не надто переймаючись аргументами, черкащан поставили перед фактом: це вже не те, до чого вони звикли, а Європейська площа. Власне, де там площа і чому широкий кут удостоївся такої честі, залишилося таємницею.

Утім, яке-не-яке пояснення цьому існує. Якщо відкинути інтеграційно-пафосну складову, бо про Європу тут геть нічого не нагадує, то топонім з’явився як похідна від назви... універсаму. Вже навіть призабулося, що на початку 2000-х в БТ був такий гастроном, "Європейський", який з 2003-го став SPAR. Цю мережу ще у 1932 році заснував нідерландський бакалійник Адріан ван Велл, тож маємо ще один "аргумент" на користь назви площі. Апофеозом її трансформації стало втілення плану, розробленого "Черкасцивільпроектом" у 2009 році. В результаті замість 23 дерев, переважно розлогих і густих лип, влітку 2011-го ми отримали парковку для 71 автівки. Щоправда, відтоді "Європейська" двічі чи тричі ставала місцем проведення пивних фестивалів. Ну тобто – як у Мюнхені, що певною мірою теж мало б засвідчити її євроінтеграційні претензії. А ще там донедавна була французька булочна, теж аргумент. Одна біда: більшість з тисяч черкасців, які щоденно бувають біля "Будинку торгівлі", навіть не здогадуються, що ходять площею, теоретично наближеною в чиїйсь уяві до західних стандартів.

  • Facebook