Новини
Архів новин
Оберіть дату

"У світі все має право на існування, крім канібалізму": Сергій Жадан про музику, політику та духовність

 ...
"У світі все має право на існування, крім канібалізму": Сергій Жадан про музику, політику та духовністьFacebook / Konstantin Prokopenko

Його вірші резонують, бо вони про сьогодні. Його проза – вражає, бо своїм реалізмом оголює ті нерви, які, хтось волів би сховати якомога глибше. Його музика підриває з місць не лише безтурботну молодь і змушує співати хуліганських пісень навіть пенсіонерів. Його громадянська позиція і патріотизм стають прикладом для сучасників. Хтось називає це харизмою, хтось талантом, а хтось – генієм. Напередодні поет, прозаїк, музикант Сергій Жадан разом зі своїм музичним проектом "Жадан і собаки" завітав до Черкас задля участі у Третьому книжковому фестивалі. Читав поезію, роздавав автографи, охоче фотографувався з прихильниками просто в натовпі, а надвечір – розривав на друзки сцену місцевої філармонії. Однак у такому шаленстві першого дня фесту – таки знайшов час, аби поспілкуватись з кореспондентами vikka.ua. Про новий альбом "Мадонна", патріотизм, культуру та багато іншого – в нашому ексклюзивному інтерв’ю.

Сьогоднішній ваш виступ пройде в межах всеукраїнського туру на підтримку нового альбому "Мадонна". Його вже назвали кращим за весь час існування гурту "Жадан і собаки". Чим він кардинально відрізняється від попередніх чотирьох?

Він більш концептуальний, більш цілісний, більш підібраний. Мені здається, що він професійніше зроблений, ніж усе, що ми робили до цього.

 

Безумовно, один з найяскравіших треків цього альбому – композиція "Мальви". Не так давно в мережі з’явилось студійне відео на нього. Чи існує передісторія створення цієї пісні?

Так, пісня має історію. Ми з "Собаками" грали виставу в Нью-Йорку, це було у 2017 році. Майже місяць там перебували. Протягом цього часу спілкувались з одним нашими приятелем. Він сам з Краматорська, а бізнесом займається в Нью-Йорку. І якось в одній з розмов він сказав таку фразу: "Я ж у трьох країнах сидів за хуліганку". Тоді я подумав, що це хороша фраза для пісні. З того й з’явились "Мальви". Щоправда, він не знає, що це про нього.

Після прем’єри кліпу на пісню "Тьолка барабанщика" одна із місцевих, черкаських прихильниць Жадана-поета і Жадана-музиканта написала про певне розчарування. Через те, що вбачає відвертий сексизм в сюжеті кліпу. Ваша думка з цього приводу?

Ну, мабуть, якщо дивитись крізь призму стереотипів і шукати там сексизм, то його можна-таки знайти. Бо там багато дівчаток у кліпі. Але ми закладали в сюжет велику іронію і самоіронію.

 

Ще один ваш музичний проект називається "Лінія Маннергейма". Чому саме Карл Маннергейм? Чому не Мажино, приміром, став натхненником для назви?..

Ну Мажино, скажімо, не найкращий зразок історії. Ім’я Маннергейма тут, все-таки, – метафора протистояння, опору – і доволі успішного, ефективного опору. Можливо, сама лінія Маннергейма не зіграла якоїсь ролі у тій війні. Але коли ти, навіть у граючій меншості, здатен захистити якісь важливі для тебе речі – це варте уваги.

 

Вислів "Не треба вмирати за Україну. За неї треба вбивати" все частіше звучить зараз з вуст і патріотів, і політиків . Чи згодні ви з таким твердженням?

Для України треба жити. Якомога більше конструктиву додати у нашому ставленні до країни і один до одного. Чомусь зараз у нас патріотизм замішаний на карго-культах, замішаний на оплакуванні героїв. Героїв, безперечно, треба пам’ятати. Але не лише загиблих, а й тих, які живуть серед нас. Це те, про що Сашко Положинський співав у своїй пісні про героїв. Ми схильні дуже легко створювати культ і так само легко скидати людину з п’єдесталу. По-справжньому шануємо людину, коли вона фактично стає беззахисною або після її смерті. Це не дуже добра тенденція.

 

Ще одна тенденція, яка набирає обертів зараз – патріотичне виховання дітей. Про нього багато говорять, виділяють кошти з бюджетів. Але яким, на вашу думку воно має бути?

Освіта й виховання не повинні дитину травмувати. Натомість – дозволяти їй самореалізовуватись.

 

Ви – харків’янин. Не секрет, що тамтешні жителі розмовляють переважно російською. Скажіть, як виховати українця в російськомовному оточенні? Питання мови нині називають темою розколу суспільства, однак, чи не впливає саме мова на світогляд?

Саме формулювання "російськомовне середовище", як на мене, більше налаштоване на якийсь розкол. Тому що, по-перше, не настільки воно російськомовне в Харкові. А по-друге, російськомовність оточення не може бути аж такою стіною, крізь яку не можна пройти.

Моя донька пішла в школу нещодавно. У нас була проблема, бо ми не могли знайти в Харкові українську приватну школу. Та, яку ми обрали, – з російською мовою викладання. Однак, в принципі, і батьки, і вчителі там налаштовані позитивно щодо теми українізації. Вони спочатку влаштовували якийсь один день на тиждень спілкування українською, потім якісь вчителі перейшли на мову. Моя донька ходить туди і жодного якогось тиску чи дискомфорту не відчуває. Так, у нас росте україномовна харків’янка.

У ваших текстах і піснях тема релігії так чи інакше зачіпається досить часто. Наскільки ви сам релігійний?

Про свою релігійність мабуть чітко може заявити людина, яка ходить до церкви або туди демонстративно не ходить. В мене з церквою дуже давні стосунки. Від мого підліткового віку і до сьогодні ходимо до нашої автокефальної церкви. І всяко її підтримуємо, тому що це було таке гуртування української громади на початку 90-х. Тоді це дійсно були інші люди, інший Харків, інша країна. Чи стояла за цим аж така релігійність та церковність, чи це була дійсно потреба якогось означення своїх, мені важко сказати. У мене є велика кількість знайомих священників різних конфесій, з якими ми спілкуємося, що не передбачає якоїсь церковності. Для мене ця тема і це середовище близьке вже багато років.

 

Продовжуючи тему. Очевидно, що ви часто буваєте "на нулю". Наскільки впливає на людей і їхню віру перебування в тому пеклі? Чи вірне ствердження, що на війні атеїстів не існує?

Це пов’язано якраз не з поняттям релігії, а поняттям віри. Це дуже важливо. Тому що релігійність – щось більш інституційне, що пов’язане з якоюсь церквою, з речами якимись матеріальними. А віра – це щось таке нутряне, що закладається з якимись оберегами, з якимись речами ірраціональними. Тому так, там, ближче до лінії фронту, можна побачити величезну кількість релігійних символів, там працює багато капеланів. Але, знову ж таки, якщо говорити відверто, вони працюють все-таки більше як психологи. Навряд чи ці люди, які приходять на сповідь, дійсно усвідомлюють якісь сакральні значення таїнства сповіді. Хоча армія – вона дуже різна і там різні є люди. І повертаються вони звідти з різним досвідом.

 

Добре, чи є в сучасній Україні церква, не залежно від конфесії, бізнесом? Чи, навпаки, ми, все-таки, більше релігійна нація?

Побутує така стереотипна думка, мовляв, росіяни – духовна нація. Однак існує дослідження про церковність, релігійність суспільства, яке доводить, що вони займають одне з останніх місць. Так само, як і ми. А найбільш церковною нацією виявились американці. Тому що там церква перебирає на себе функції не просто місця якихось таїнств. Це такий психологічний, комунікаційний центр, який дозволяє соціалізуватись і бути частиною громади. А Україна – світська держава. У нас церква не займає в житті аж так багато місця. Бо коли ми туди йдемо? На Різдво й на Великдень паску святити. Причому в останньому випадку туди йдуть, зокрема, й ті, хто вважає себе атеїстами. Тому що так прийнято. Це не про віру, це про якісь суспільні архетипи, закладені звичаї.

А чи церква – це бізнес? Безперечно. Від самого початку вона була бізнесом. В Ісуса серед його апостолів був один, хто відповідав за касу.

 

Від бізнесу перейдемо трохи до політики. Очевидно, що вас – людину публічну і з твердою громадянською позицією часто питають, коли Сергій Жадан стане ще й політиком. Чи є ймовірність, що ви підете в політику?

Ні, найближчим часом ви мене там не чекайте. Пропозиції йти під чиїмись прапорами постійно є, але вони мене не приваблюють. Я, до речі, нещодавно був в парламенті. Було цікаво, але лишатись там бажання не виникло.

 

Чому були в парламенті?

Я виступав перед депутатами. 

 

Про що говорили з обранцями?

Та про все. Про культурну політику, про культурні ініціативи в регіонах, на Донбасі, зокрема, про бібліотеки, виховання дітей. При парламенті вже кілька років працює книжковий клуб, зараз його активізували, запрошують туди гостей. От і мене запросили.

 

І яке майбутнє в української культури, враховуючи реалії сьогодення?

Рівно таке, як у всієї нашої країни. Якщо буде розвиватись країна, то й розвиватиметься культура. Будуть покращуватись соціально-економічні показники – і культурні показники підуть вгору. Культура ж насправді страшенно залежна від соціально-економічної складової. Якщо людина не змушена виживати, якщо в неї є якийсь надлишок вільного часу і коштів, то вона радо інвестує їх у свій культурний розвиток, піде в театр, на концерт, в кіно, купить книгу. Там, де людині немає чим дитину прогодувати, там не до книг і не до театру. Плюс іще людина, громадянин країни готова бути культурним споживачем там, де є культурна пропозиція. А в нас вона, на превеликий жаль, є лише в містах. В маленьких містечках в нас немає ні кінотеатрів, ні театрів. Туди не приїздять письменники і музиканти. Там слабо поповнюються бібліотеки, і окрім телевізора й інтернету нічого немає А в селах і інтернету немає.

Наскільки вагомою частиною масової культури в Україні поп-музика? Як ставитесь до неї ви – "рок-музикант старої традиції".

Поп-музика є в усьому світі і було б нерозумно боротись із нею. Це вибір більшості людей. Проста мелодика – продукт, який набагато швидше знайде собі слухача, ніж якась серйозна річ. Але це не значить, що ця музика не має права на існування. У цьому світі все має право на існування, крім канібалізму.

Як повідомляв сайт vikka.ua, у Черкасах стартував Третій книжковий фестиваль.

Будьте завжди в курсі найсвіжіших новин – підписуйтесь на наш канал в Telegram!

 

 

  • Facebook