Сепаратизм – невиліковна хвороба?

 ...
Сепаратизм – невиліковна хвороба?Фото Юлії Фомічової

Старобільськ – райцентр на Луганщині. Я була там ще до нового року. Не так далеко – війна. Тут усе спокійно, збираються споруджувати міську ялинку. Так склалося, що сама сиджу в машині. Назустріч іде молодий і неголений "айдарівець", побачивши мене, аж підскакує від радості, махає мені. Я, звичайно, злякалася, і вже хотіла хапати в руки зброю… Відчиняю двері:

– Добрий день! Я теж із Черкас! Слава Україні!

– А ми знайомі? Звідки Ви знаєте, що з Черкас? – перепитую я, думаючи, що просто не впізнаю воїна з бородою.

– Та ні, у вас же на машині написано: "Самооборона Майдану Черкас".

Зітхаю з полегшенням, не проти поспілкуватись, але він поспішає.

Знову лишаюсь у машині сама. Підбігає якась жіночка. Проситься погрітися, бо вона "після уколів". Впускаю, бо говорить щирою українською. Розпитую її, як обстановка в Старобільську.

Вона розказала мені про те, як у жовтні на цій площі, де встановлюють ялинку, прощалися з 28-ма бійцями АТО, тіла яких не розпізнали після бою між Металістом і Щастям.

– Поховали їх, а через доріжку на цвинтарі – поховані сепаратисти, – розказує жіночка. – Тоді Москаль (губернатор Луганської області – авт.) падав на коліна і просив вибачення в їхніх рідних за те, що в держави не знайшлося фінансової можливості на експертизу ДНК, аби розпізнати тіла… Я вірш зі сцени прочитала. Мене тоді на різних форумах обговорювали, називали фашисткою, "підстилкою". Я раніше в школі працювала, то вони писали: "Як її можна було до дітей підпускати?". Оце і всі настрої. До одної своєї знайомої зайшла без запрошення, то вона мене не впустила на поріг. Мовляв, "Путін прийде", а вона зі мною дружить. Не хоче проблем, тому вирішила зі мною не спілкуватись. Більшість вчителів у школах – сепаратисти. Прийшла на День Учителя в школу, а там концерт починається із прославляння Росії. Це тоді, коли ми поховали людей, коли Росія проливає кров наших дітей! Вони оспівують Росію! Це ж позиція директора школи, завуча… Студенти нашого Луганського університету – майже всі сепаратисти (у вересні до Старобільська евакуювали Луганський національний університет імені Шевченка – авт.) Це легко встановити, якщо зайти на їхні сторінки у соцмережах. Є такий сайт "Живу в Старобєльску" – там вони всі… У нас же в місті повно таких, які числяться як бійці, а самі вдома відсиджуються… Ой, побіжу я, бачу вже знайомого, якого чекала, – вийшла з машини жіночка так само швидко, як і увійшла…

Я лишилась зі своїми думками. Мене гризе одне: чи виліковна в цих людей хвороба сепаратизму? І скільки, залежно від цього, триватиме війна? І що я особисто можу зробити, аби вилікувати цих людей? І чи може взагалі хтось із цим щось вдіяти? Поки наші воїни наводять лад там фізично, хто наводить лад у головах тих людей, яких ми визволяємо ціною життів нормальних черкаських хлопців?

  • Вконтакте
  • Facebook