Новини
Архів новин
Оберіть дату

Чуже молоко: скільки (свого) молока має Україна?

 ...
Чуже молоко: скільки (свого) молока має Україна?

 Вам відома фраза про те, що Україна – це європейська житниця, країна, де ріками тече молоко і мед?

Так от, цю фразу можна дещо відредагувати, бо якщо з пшеницею ще сяк-так і медом ми ділимося зі світом, то молока тепер у нас нема. В Україну ввозять дедалі більше молочних продуктів, а ті, які є, зросли в ціні в кілька разів.

Якщо пройтися між рядами молочної продукції, то можна помітити, що все частіше на полицях з'являються іноземні йогурти, сметана, вершки і навіть молоко. Хоча ще донедавна найбільше привозили з ЄС сирів. Останні дані Milk Market Observatory свідчать про активне зростання експорту сиру з ЄС до України.

Сьогодні доступні дані за неповний 2019 рік (із січня до жовтня). За 10 місяців обсяг сиру, який експортують з ЄС до України, уже перевищив рівень 2018 року. За обсягом поставок Україна цього року посіла 9 місце серед країн, куди продають європейські сири, перемістившись за цим показником із 18 місця. Фактично упродовж 2019 було ввезено 20 тисяч тонн сирів, ця цифра є рекордною за останні 5 років. Лідерами експорту сирів в Україну є, звичайно, Польща, Франція, Нідерланди, Німеччина та Словаччина. На нашому ринку з'явилися і такі імпортери цього продукту, які у 2018, наприклад, його ігнорували. А це Кіпр, Румунія та Греція. І це ще не врахований "сірий" імпорт, який ввозять здебільшого з Польщі та Білорусі на територію Західної України.

ДІРКА ВІД СИРУ

Чому така ситуація із сиром? А все просто: торгова маржа на імпортну молочну продукцію на початку 2019 року була нижчою, ніж на продукцію українських виробників. Період розрахунку торговельних мереж за українські сири – 60-100 днів. При цьому українські виробники платить мережам 15-20% ретробонусів, чого не роблять імпортери.

Отож, уже скоро українці їстимуть лише іноземний сир. Хоча донедавна ми виробляли молока більше, ніж могли спожити й були нетто-експортером молока та молочних продуктів. У наступні роки ситуація може змінитися: експорт молока буде дорівнювати імпорту.

"Загальний фонд споживання в Україні, включаючи експорт та імпорт, згідно зі статистикою, становить 9,33 млн тонн молока. Якщо розділити цей показник на 42 мільйони населення України, то ми отримаємо 221 кг молока на одного українця. Але якщо розділити реальні цифри – 6,68 млн тонн – на реальну кількість населення – 36 млн осіб, – то ми побачимо, що споживання становить значно менше – 185 кг на одну людину", – розповідає голова ради директорів Спілки молочних підприємств Вадим Чагаровський. Також він стверджує, що за цей рік в Україні знизилося виробництво майже на 3,6%. Найбільш відчутним було це падіння у виробництві вершків та вершкового масла, тому не дивно, що цю нішу швидко заповнили імпортери.

Але що заважає українській молочці розвиватися на вітчизняному ринку і виходити на ринок іноземний? Причина одна – менше молока. В Україні обсяги його виробництва за 2019 рік уперше опустяться нижче за позначку 10 млн тонн. Такі дані підтверджує нещодавно опублікований "Прогноз виробництва молока в Україні до 2030 року: методика і розрахунки", як повідомляє науковий співробітник відділу економіки аграрного виробництва та міжнародної інтеграції Національного наукового центру "Інститут аграрної економіки" Ольга Козак. За словами експерта, на внутрішній дефіцит продукту вже цього року вказує насамперед зростання закупівельної ціни на сировину, яка за останні три місяці практично відповідає світовій і є на 10-15% вищою, ніж торік. У жовтні 2019 року вона сягнула максимуму в гривневому вимірі за період незалежності України. Деякі фахівці цієї галузі запевняють, що наша молочка дорожча, ніж у Бельгії, і це нонсенс.

Та погані новини на цьому не закінчуються. Наступного року експерти прогнозують рекордне зниження обсягів находження сировини.

КУДИ ДІЛОСЯ МОЛОКО?!

У 2020 році ці процеси лише посиляться, зумовлюючи структурні зміни в усіх складових молочної продовольчої системи. Ситуація ускладниться також і через скасування з 1 січня 2020 року другого ґатунку молока, що передбачено новим ДСТУ "3662:2018 "Молоко-сировина коров'яче. Технічні умови". А це означає, що переробні підприємства недоотримають близько 1 млн тонн молока другого ґатунку.

"Дефіцит молочної сировини на внутрішньому ринку несе в собі системні загрози. Адже сучасний глобальний продовольчий ринок дуже швидко реагує на виникнення дефіциту на будь-який продукт, намагаючись заповнити його імпортом та заробити при цьому", – застерігає Ольга Козак, науковий співробітник відділу економіки аграрного виробництва та міжнародної інтеграції Національного наукового центру "Інститут аграрної економіки".

Виробники української молочки, м'яко кажучи, починають нервувати, адже вони не можуть конкурувати із заводами ЄС за ціною, а за деякими категоріями – і за асортиментом та якістю. Нещодавно у столиці проходив Форум " Молочний бізнес–2019", на якому був присутній голова ради директорів Спілки молочних підприємств Вадим Чагаровський. На думку експерта, аби врятувати цю галузь, потрібно розробити спеціальну стратегію розвитку до 2025 року. Такий документ, зокрема, передбачатиме зміну маркетингових стратегій із визначенням цільових експортних ринків – у країнах регіону MENA* та в Китаї.

* MENA – це регіон, до складу якого входить Близький Схід (Середній) та Північна Африка. Фактично він простягається від Марокко до Ірану, до нього належать усі країни Близького Сходу та Магрибу.

"Для успішного входження на ці ринки українським молочникам потрібно розпочати випуск нової лінійки продукції з фокусом на глибокій переробці сировини. Крім того, потрібно скасувати митні обмеження для української молочки в країнах MENA та врешті-решт створити держпрограму з просування української продукції на зовнішні ринки", – підсумував Вадим Чагаровський.
 

Окрім того, пан Чагаровський зазначає, що навіть ця цифра (10 мільйонів тонн сировини) завищена в кілька разів, до того ж у ній уже враховано молоко від населення. І вказує на інші цифри. 20 років тому в Україні 19 млн тонн молока виробляли підприємства і приблизно 5 тонн – населення, за цими показниками ми входили до першої десятки світових виробників цієї продукції. Але були проблеми з якістю, хоча з цим тоді можна було працювати. Тому аби говорити про розвиток молочарства в Україні, насамперед потрібно оперувати реальними цифрами, лише так уряд може побачити, у якому стані перебуває цей сектор. І, до речі, найбільша похибка саме в кількості молока від населення. Врегулювати це питання могла б ідентифікація худоби в селян. Це дало б змогу відстежувати реальні цифри і здійснювати ефективний контроль.

Та селяни від такої ідеї не в захопленні. За 85 кілометрів від Львова розташоване село Брахів. Цей населений пункт є селом, хоча за кількістю мешканців, які тут проживають, він радше нагадує великий хутір. Він розміщений далеко від траси і фактично захований у лісі. Тут постійно мешкає близько 50 осіб – це приблизно 25-30 будинків, а решта хат або пустує, або їх викупили під дачні ділянки. Вік населення – переважно 50-60 років і більше. У кожному дворі тримають по одній-дві корови. У селі немає газу і нормального водопостачання. Ті господарства, які мають надлишок молока, возять його електричкою до Львова на продаж. Звичайно, збувають у пластиковій тарі. Коли почули про ідентифікацію худоби, відразу збентежилися. Адже, на їхню думку, це означає, що худоба має мати ветпаспорт, у який будуть систематично вносити інформацію про щеплення, за які треба платити. Ще одне категоричне "ні" селян із Брахова через побоювання, що за кількість худоби доведеться теж сплачувати податок.

Ідея з чипування корів, а також постійний контроль за якістю молока і здоров'ям тварини їх не тішить, і в те, що за 2 роки їм не вдасться продати молоко з асфальту в тарі з-під кока-коли, вони не вірять. Тут говорять, що на кожного пана є свій розумник. І штрафи їх не лякають. Тому двічі на тиждень господині і далі їздитимуть до Львова продавати молоко і молочні вироби у старих пластикових пляшках і годуватимуть худобу та доглядатимуть за нею так, як звикли, часто нехтуючи санітарними нормами. Глобальна проблема із молоком їм байдужа.

Експерти вважають, що перед тим як піднімати цей сектор і створювати концепції, найкраще спершу попрацювати із самим населенням і вкласти гроші в його освіту, тобто провести фактично пропаганду молочарства. Адже в будь-якому випадку поголів'я худоби найбільше саме в селян. І аби не загубити це, варто проводити роз'яснювальну роботу, а не ставити перед фактом .

Але що б ми не писали вище – це лише наслідки проблеми

Її корінь – дефіцит молока. А як він виник? Через зменшення поголів'я корів в Україні. Держстат інформує, що за 10 місяців 2019 року підприємства, які працюють у цій галузі, скоротили кількість голів худоби на 6%, а приватні господарства – на 4%.

А все через те, що тримати корову невигідно й дорого. Маленькі ферми, які придбали корів, можуть вийти в нуль приблизно через 8-10 років. А ще після останніх змін у законодавстві щодо запровадження вільного ринку землі підприємці бояться опинитися в боргах. 

А от у країнах ЄС усе по-іншому. Насамперед через дотації від держави, які на літр молока становлять 13-14 євроцентів при собівартості 43-44 євроценти. Плюс ПДВ у країнах, де виробництво молока зростає, становить 7%, тоді як в Україні – 20. До того ж європейські фермери можуть отримати кредит на хороших умовах. За останні кілька років Польща отримала 23 мільярди євро на підтримку галузі, Німеччина – 64. Українські цифри просто мізерні.

А ще порівняння співвідношення ціна-якість теж не на нашу користь. Не секрет, що часто в українських молочних продуктах знаходять антибіотики чи інші шкідливі речоивни. У Європі ж споживач захищений. Та й ціни різні: 200 мілілітрів звичайного йогурту в Польщі коштують 2-3 злотих, тоді як український виробник оцінює свій товар у 25-30 гривень. І, звичайно, смакові якості інші.

Зараз український уряд хоче врятувати цю галузь шляхом квот на імпорт молочних товарів. Не секрет, що ми отримали такі квоти разом з угодою про ринок вільної торгівлі з ЄС . Сьогодні експерти працюють у посиленому режимі, аби належно віреагувати на цю проблему і розробити пакет із порятунку молочної галузі й захисту внутрішнього ринку.

СЕЛО БЕЗ КОРОВИ

Звичайно, усе написане вище – це питання бізнесу і великих потужностей. Але не варто забувати, що 74% усього поголів'я великої рогатої худоби в Україні володіє населення – сільське населення. Корова для жителів села є годувальницею, і навіть якщо затрати на її утримання більші, ніж користь від неї, її не продадуть.

Як відбувається зараз? Думаю, схему теперішнього фермерства знають усі. У будь-якому селі країни тримають худобу, а ті, хто фінансово й фізично спроможний,3 має не одну, а дві корови. Здебільшого худоба задовольняє власні потреби селян, але коли є надлишок, його, звичайно, продають. Тому на всіх базарах країни (чи то пак вулицях наших міст) є тітоньки, які, приїхавши зі села і не бажаючи платити за оренду місця на ринку, просто з асфальту продають у невідомій тарі сметану, сир та молоко. Усе домашнє, але невідомої якості. Можливо, найкращої, може, воно справді натуральне й екологічне, але для вас це лотерея. І ви маєте вибір: купувати чи ні. Для бабусі чи тітоньки зі села це теж лотерея, і якщо вона в ній виграє, то трохи заробить.

Але у 2022 році цю лотерею уряд хоче заборонити остаточно, якщо, звичайно, розробить механізм виконання і якщо ніхто не дасть задні. Одне слово, через 2 роки за продаж молока і молочних продуктів на вулиці у невідомій тарі або продаж несертифікованого товару буде передбачене покарання і, звичайно, штраф.

ТОБТО БАБА КАТЯ З ВОЛИНІ І ТІТКА МАРУСЯ З ПОЛТАВЩИНИ БІЛЬШЕ НЕ ЗМОЖУТЬ ПРОДАТИ ВАМ МОЛОКА, ЯКЩО НЕ МАТИМУТЬ СЕРТИФІКАТА. А ОТЖЕ, Є ПІДОЗРА, ЩО КОРІВ У ГОСПОДАРСТВ, ПОМЕНШАЄ В ДВОЄ. АДЖЕ, ЯКЩО ДОСІ ВОНИ ТРИМАЛИ ДВІ КОРОВИ І ЛЕДЬ ЗВОДИЛИ КІНЦІ З КІНЦЯМИ ЗА ДОПОМОГОЮ НЕСАНКЦІОНОВАНОЇ ТОРГІВЛІ, ТО ЗА ДВА РОКИ ДВІ КОРОВИ В ГОСПОДАРЦІ – РОЗКІШ.

І тут усе просто. Схожий механізм діє в Канаді. Звичайно, на полицях великих канадських супермаркетів можна знайти молочку на будь-який смак, але вона виготовлена за всіма стандартами й вимогами. А от екологічний продукт, як його тут позиціонують, можна придбати лише у фермерів. Право на продаж продукції мають лише ті з них, які мають відповідний дозвіл, тобто забезпечують коровам відповідний догляд і відповідно можуть гарантувати якість товару. Але таке молоко, сир чи сметана, звичайно, будуть дорожчими, ніж у супермаркеті. І такі продукти купують канадці! Раз у два тижні у великих містах, у певному кварталі, у визначеному місці, організовують ринок. Хто не потрапляє на нього – завжди може купити все безпосередньо в улюбленого фермера. Це піднімає імідж і села, й самого фермера.

Модель, здається, ідеальна, але за такої схеми торгувати молоком в Україні бабі Каті чи тітці Марусі не вигідно, адже аби все окупилося, вони мусять утримувати величезну ферму. Але канадці й це продумали і вже багато років практикують. У 2014 році вони спробували ознайомити зі своєю схемою й українців. Проєкт почав діяти в Дрогобицькому районі Львівської області і на Дніпропетровщині. Там за грантові кошти уряду Канади селянам запропонували створити молочний кооператив – і вони погодилися. За отримані від уряду Канади кошти збудували красиві стайні, закупили техніку, підвели водопостачання та водовідведення, тепер їхні корови завжди чистенькі й насолоджуються музикою.

Упродовж 2014 -2021 років в Україні діє канадський проєкт "Розвиток молочного бізнесу в Україні"

На нього виділили 27 700 000 канадських доларів. За ці кошти планують навчити українських дрібних фермерів, як організовувати молочні кооперативи та сімейні господарства, а також допомагають у закупівлі техніки та будівництві приміщень для корівників.

Обидва новостворені експериментальні кооперативи показали дуже хороший результат, і за ці вісім років почали давати прибуток.

Багато фахівців вважають, що форма кооперативу дала б змогу підняти молочну галузь в Україні і водночас врятувати село. Адже зараз молочні підприємства приймають від населення лише 20% молока. Якщо у 2022 році відбудеться стандартизація і сертифікація продукції, без яких фермер не зможе продавати на ринку свою молочку, то пункт щодо якості зникне, і тоді великі підприємства зможуть додатково закуповувати молоко саме в населення, до того ж у більших обсягах. А якщо виникне більше таких-от кооперативів, як, наприклад, на Дніпропетровщині і на Львівщині, то це взагалі вирішить багато проблем. Але як навчити українське село вірити в себе? Водночас як пояснити, що кооператив – це не колгосп, це рівне за частками партнерство? І як навчити українського виробника бути чесним із покупцями?

Хоча в кооперативи вірять не всі експерти. Наприклад, Вадим Чагаровський панацеї для населення в цьому не бачить. На відміну від іншого експерта в цій галузі Івана Стефанишина, який власне стверджує, що активізувати населення і покращити якість молока можна завдяки кооперативам. Але це має бути не єдина точка опори, а один із засобів порятунку молочної галузі України.

Обидва експерти погоджуються в необхідності державної підтримки молочних сімейних ферм. І позитивні відгуки, і результати такої роботи вже є в Україні. Більшість таких сімейних ферм працює в Тернопільській області, вони переймають польський досвід. Саме таку форму розвитку молочного сектору підтримував польський уряд останні 20 років. І це дало змогу створювати ферми з мінімальним поголів'ям худоби, наприклад, на найменш успішному господарстві поблизу Вроцлава утримують лише 5 корів.

"А в нас це треба групувати. Тобто спершу по 5, потім до 7, до 10, окремо виділяти. І це достатньо великі кошти, але нам треба з цим працювати і сісти з досвідченими аграріями й економістами і прорахувати всі шляхи", – запевняє Вадим Чагаровський.
 

За словами експертів, попри запровадження штрафів, заборони і так далі, молоко від населення на українському ринку взагалі зникне за 5 років. І це сумна статистика.

Українське село стрімко вимирає через старіння населення і відсутність роботи для молоді, яка змушена тікати у великі міста. Тобто утримувати худобу буде нікому. І тут експерти теж мають відповідь на досвіді Польщі. Схожа ситуація була там 10-15 років тому. Тоді там фермери з різних галузей почали створювати об'єднання, спеціалізовані кооперативи, маленькі ферми.. Це дало змогу контролювати ціни і водночас якість продуктів харчування. А також дало робочі місця в тому ж селі, де їх не було і поготів. До 1939 схожі об’єднання існували і на Галичині. Тут було понад 30 тисяч фермерських кооперативів, тобто така форма управління для України не є новою. І експерти запевняють: якби в радянський час не провели колективізацію і якби дали розвиватися таким кооперативам зараз в Україні, проблем з агросектором не було б.

Але це схема порятунку не лише молочної галузі на селі, а загалом села. Адже такі кооперативи дали б робочі місця і прибуток, а якщо додати трохи фантазії, можна зробити з цього ще й атракцію для найменших покупців, які б, наприклад, приїжджали на такі ферми у вихідні й мали б улюблених корівок, від яких брали молоко.

Хіба ж це не підвищувало б імідж фермерства й села загалом?

Ірина Папірник

  • Facebook
>