Новини
Архів новин
Оберіть дату

Бути донькою і мамою: відомі черкащанки розповіли про сокровенне (ФОТО)

 ...
Бути донькою і мамою: відомі черкащанки розповіли про сокровенне (ФОТО)ivi.ru

Місяці очікування і радість народження, недоспані ночі, дитячі сльози, розчарування й радощі, сором’язливі вечірні розповіді про перше кохання, перші життєві уроки – те, що невидимою емоційною ниточкою єднає кожну людину з мамою. І от ти, вчорашнє дівча, ростеш, дорослішаєш, закохуєшся, створюєш родину і незчуєшся, як сама проходиш той самий шлях: даєш нове життя і гордо іменуєшся матір’ю. Споконвіку цей кругообіг невпинний, але завдяки ньому й продовжує існувати всесвіт. 

Щороку екватор травня традиційно нагадує людству про найголовніше – родину, адже саме зараз ми відзначаємо один за одним теплі свята День матері та День сім’ї. У ці дні кореспонденти vikka.ua навідались до відомих черкащанок, аби ті поділились найсокровеннішими для кожної жінки спогадами. У яких – і щастя, і біль втрати, натхнення, і рутина – все справжнє. П’ять жінок, п’ять доньок, п’ять матерів – і стільки ж розповідей про найрідніших.

Щасливі діти ростуть у щасливих матерів

"Для мене мама – це образ незламної і сильної жінки", – каже прес-офіцер Управління патрульної поліції Черкащини Зоя Вовк. Згадує: навіть коли найрідніша щось забороняла, все-одно давала можливість проявляти себе і самостійно робити вибір. 

"Вже в дорослому віці я усвідомила, як важко їй було. Ми жили у селі, мали велике господарство, городи. Мама працювала вчителькою, а тато – в районі, тому часто затримувався з роботи. Отже, ми з мамою поралися по господарству самі. Бачивши змалку, як вона тяжко працювала, я добре запам’ятала спільні відпочинки в санаторії чи на морі. Тоді матуся так раділа і більше усміхалася, зараз вона так посміхається онукам, – щиро і тепло".
 

Пані Зоя переповідає: її мама й досі продовжує навчати своїх донечок – чесності й справедливості. А ще – ніколи не втручається у особисте вже дорослих і самостійних дівчаток. Однак навіть на відстані ті знають: завжди можуть відкрити свій біль, довіритись своїй неньці.

Її досвід і образ незламної сильної жінки Зоя перейняла і для своєї родини. Для свого сина жінка намагається будь-що залишатись мамою, яка все зрозуміє, пробачить і буде самовіддано любити, незважаючи ні на що.

"Користуюся маминим негласним правилом привчати хлопця до самостійності. Я радію його успіхам в школі, здобуткам в спорті, дружбі з іншими дітками, першому шкільному коханню, – ділиться Зоя Вовк радощами вже свого материнства. – Я даю йому можливість робити те, що він хоче і до чого прагне".
 

Насправді ж, каже, бути мамою – неймовірно складно та відповідально. Однак материнство – це найкраще, що може трапитися в житті жінки. 

"Адже діти – це нескінченний потік енергії і щастя, який заряджає на здобутки у роботі, стремління до кар`єрного зростання, щоб бути фінансово та матеріально забезпеченою і "ставити на ноги" своїх дітей. Щасливі діти ростуть в дружній родині й під опікою щасливої матері, – впевнена Зоя. – А я твердо можу сказати, що я щаслива жінка, донька і мама".
 

Таке диво дається не кожному

Усім, що нині вміє й знає в житті, обличчя нашого телеканалу, ведуча "ВІККА-новин" Анастасія Ковальова завдячує своїй неньці.

"Мама завжди підтримувала й допомагала мені і молодшій сестрі Катерині. Вже зараз я розумію, що з дитинства вона закладала основу, яка в дорослому житті дуже мені згодилась. Бувало, малою не хотіла йти на якісь тренування чи заняття – мама терпляче наполягала. І зараз все те, чого я навчилась тоді, мені стає в нагоді і в моїй творчій роботі, і вдома в побуті", – згадує Настя
 

Саму ж її доля нагородила подвійним дарунком: після невдалої вагітності, три роки тому в родині Ковальових з’явились одразу і донька, і син. Жінка досі з посмішкою згадує той момент, коли дізналась, що носить під серцем двох маляток:

"Мабуть, Бог-таки вирішив саме нам подарувати таке щастя. Ні в мене, ні в чоловіка в роду не було близнюків і двійні, аж тут на першому УЗД мені кажуть, що там дві крапочки. Це сльози і сміх одночасно! Того дня я ходила з таким відчуттям ейфорії й абсолютного щастя, якого не було ніколи в житті. Коли малі народились, стало зрозуміло, що це не лише величезне щастя, а й важка праця та безсонні ночі".
 

Сьогодні малеча намагається вже навіть показувати свої особливі характери. А беруться за батьків з подвійним напором. Однак Анастасія каже: намагається оточити діток максимальною увагою й любов’ю, щоб вистачило на всіх. Саме так, як свого часу це робила її матуся.

Головне – набутися разом!

Черкаська активістка Ірина Лапська вже шість років носить неньку і пам’ять про неї лише в своєму серці. Після тривалої боротьби з невиліковною хворобою жінка так і не змогла перемогти недуг. Хоч усе життя була сильною і, здавалось, може здолати все.

"До кінця розумієш, яке місце займала вона у твоєму житті, вже після того, як людину втрачаєш. Бо поки вона поруч з тобою, здавалось так буде завжди. А потім виявляється, що не завжди, – ділиться спогадами Ірина. – Я була найстаршою з трьох доньок. І коли мама захворіла, мені доводилось займатись лікуванням, все впало на мої плечі. Я вже знала, що хвороба невиліковна і шансів немає. Про це мені сказали лікарі в Ізраїлі. Ми спілкувались із ними англійською, мама не розуміла, про що ми говоримо. А я так і не набралась мужності сказати сестрам чи батькові, що це вже все. Вони зрозуміли, коли вже декілька днів залишалось…"
 

Займаючись лікуванням неньки, Ірина вимушено залишила вдома півторарічного сина Матвійка – майже рік розривалась між Україною й Ізраїлем.

Обох власних діток жінка вважає дарунками небес. Адже до народження старшого синочка довго лікувала безпліддя. Диво сталось в той час, який лікарі називали вже останнім шансом. І воно було таким неймовірним, що й повірити в нього було складно. А за кілька років, у надзвичайно складний момент доля зробила ще один сюрприз: за три дні після смерті мами Ірина довідалась, що носить під серцем ще одне дитя – доньку Сніжану. 

Ставши матір’ю, жінка зрозуміла: виховання дитини – це дуже складана річ. І як би ти не готувався, коли маля народжується, виявляється, що ти до цього абсолютно не готовий.

"Це в процесі, коли ти набиваєш собі купу ґуль і перетоптав купу граблів, тоді вже розумієш, що ти щось неправильно робив, – розмірковує Ірина. – Недавно прочитала фразу: якщо людина нещаслива у своєму житті, вона не зможе дати достойний приклад своїй дитині. Тобто треба навести лад у своєму розумі, а потім братись за виховання дітей".
 

І головне, каже, якомога більше себе приділяти своїм чадам, набутись із ними. Адже Ірина надто шкодує, що так мало часу проводила з покійною мамою. Та багато працювала і хотіла, щоб її діти мали гідне майбутнє, усі троє отримали вищу освіту.

"Зараз я розумію, що цінність зовсім не в освіті, цінність в тому, щоб провести з дітьми більше часу. Можливо, навіть менше походити на роботу, менше заробити, менше дати їм грошей, одягу…Я цей урок взяла собі від життя".
 

Священне жіноче начало

Материнство – це священний дар, який жінка несе крізь віки – впевнена майстриня народного мистецтва, дизайнерка та науковиця Олександра Теліженко. Каже, лише нещодавно зрозуміла, що першим поколінням мистецької династії була її матінка. Саме вона й дала талановитій доньці старт у неймовірний світ мистецтва і вишивки.

"Вона у мене була… непризнаною інтелігенткою. І робила все, щоб вивести нас в люди. Віддала нас до кращої школи Звенигородки, дуже гарно одягала. Батько наш був водієм, а вона сиділа вдома, з трьома дітьми і величезним господарством. Однак, окрім цього, вишивала. І на цьому заробляла, – згадує Олександра Василівна. – Вона вишивала барвисті такі рушники, які були характерні для 60-70-х років ХХ століття. Ми з сестрою їй допомагали. Не лише рушники, а й наволочки, плели шапочки, квіти з паперу робили".
 

Крам носили на місцевий базар продавати. Із таких заробітків дівчата завжди мали кишенькові гроші. Мала Олександра була беручкою до роботи, швидко вишивала і більше допомагала неньці. Іноді засиджувалась над рушниками до глибокої ночі.

"І так воно мені це все набридло, що я казала тоді: от закінчу школу, вилечу з дому і голку в руки не візьму! А доля склалась так, що через все моє життя пройшла та червона ниточка, і голку цю так і тримаю – вишиваю, – зі щемом розповідає мисткиня. – Але оце мамине вишивання… Я малою думала, що то просто базар. Лише пізніше зрозуміла, що то була остання жива сторіночка органічного життя народного художнього промислу".
 

Свою молодшу  доньку Олесю Теліженко Олександра Василівна називає найкращою багатодітною матусею. Знана в Україні і світі дизайнерка одягу, вдома дарує своє тепло трьом діткам. Сама ж, у свою чергу, дякує своїм талановитим батькам за виховання й підтримку. 

"Дуже довго я росла й думала, що у всіх такі родини, як у мене, що всі діти їздять на якісь виставки, концерти, читають багато. Потім, коли вже подорослішала і стала спілкуватися з ровесниками, побачила, що світогляд у них зовсім інший. І це було таким великим розчаруванням, що в багатьох людей він був набагато біднішим і пріснішим", –ділиться згадками Олеся Теліженко.
 

Той час, коли носила під серцем і приводила у світ своїх дітей, жінка згадує з особливим трепетом і щемом:

"Особливо піднесеними були дві перші вагітності, коли чекала синів. Наприклад, усю вагітність старшим сином Аскольдом мій перший чоловік Руслан Зайченко взагалі не давав мені навіть двері самостійно відчинити, опікувався і намагався, щоб нічого поганого мені на очі не потрапило. Завжди, коли ми бачили вагітну жінку, то між собою чи подумки говорили "Дай, Боже, здоров’я". Це був якийсь прямо казковий період для мене".
 

Своєю появою на світ первісток надихнув свою молоду маму на створення цілої колекції одягу "Скіфія золота. Великий степ".

Не менш емоційне й творче піднесення відчувала і під час вагітності Матвійком. Його талановита матуся була настільки активною й сповненою натхнення й після пологів, що малий практично виріс в автівці: разом з чоловіком Олегом Бурячком Олеся багато часу проводила в дорозі, вирішуючи бізнесові справи. Навіть виставку родинного бренду в столиці відкривала з 4-місячним Матвієм на руках.

"З появою найменшої – донечки Орисі – я зрозуміла, що втрачається оця чарівність очікування, вагітність стає буденністю, – ділиться життєвим жінка. – А з кількістю народжених дітей сили в організмі зменшуються. Якщо студенткою я могла ще о третій ночі працювати, раненько встати, весь день крутитись, то нині якщо не висплюсь вдосталь, то й самопочуття буде відповідним"
 

Нове покоління династії Теліженків

Та, не дивлячись на рутину буденності, з кожними пологами Олеся щиро дивувалась чуду народження: коли з маківочки виношуєш і ось воно твоє, це диво. А ще мисткиня впевнена: народжувати дитя жінка повинна лише разом з коханим чоловіком. Адже зачали вони його спільно, тому й зустріти у цьому світі, розділивши всі муки пологів, теж повинні спільно. 

Усіх трьох пані Олеся намагається оточити однакової кількістю любові. А методи виховання своєї мами переносить і в життя своєї родини. Найбільш знакові моменти дитинства досі залишаються в її пам’яті:

"Згадую момент, мені може років п’ять було. Ми гостювали у знайомих, в доньки яких було багато різних наклейок від жуйок – тоді це було модно, діти колекціонували їх. В мене таких фантиків було менше, і так мені їх захотілось, що одну я таємно взяла в тієї дівчинки. Мама помітила це вже вдома і сказала мені: "Так робити не можна! Наступного разу ми прийдемо до цих людей в гості, ти віддаси наклейку і привселюдно перед нею і її батьками попросиш вибачення". Я всі сили збирала, щоб це зробити., а випадок цей мені настільки запам’ятався, що після цього я навіть не дивилась в бік чужих речей. А недавно була аналогічна ситуація, коли Матвій потягнув цукерку в магазині. Провела бесіду, використовуючи мамину науку. Бачу, що в нашій країні є велика біда з тим, що люди не можуть втриматись, щоб не вкрасти. Тому ми, мами, маємо вчити дітей не брати чужого, бо це неправильно".
 

Олеся Теліженко, як ніхто інший, знає, наскільки важливо людині займатись улюбленою справою і підсилюватись безмежною вірою батьків у неї. Тому й для своїх діток збирається стати опорою й підтримкою, яку б долю й майбутнє вони не обрали.

 

Світлини – з особистих архівів героїнь публікації

Як повідомляв сайт vikka.ua, у Черкаському музеї стартував автентично-емоційний фотопроект. 

У нашому Telegram каналі – тільки найважливіші та найактуальніші новини.

 

  • Facebook