Новини
Архів новин
Оберіть дату

Європейські знаменитості допомогли черкащанці створити колекцію старовинного одягу

 ...
Європейські знаменитості допомогли черкащанці створити колекцію старовинного одягу

Її життя вдалося. Вона реалізувала себе як жінка, фахівець, відкрила свою психологічну практику в Німеччині, народила та виховала там трьох доньок. Для когось і цього цілком достатньо для щастя. Але це була б зовсім інша історія. Поклик серця повернув Вікторію Щербань до Батьківщини, де вона почала відроджувати рідні забуті традиції. Підійшла до цього з діловим німецьким підходом та заручившись підтримкою впливових іноземних друзів, яких закохала в Україну.  Завдяки їй з’явилася унікальна та перша колекція старовинного дитячого українського одягу, а рідне село її родини на Черкащині набуває популярності. Дизайнерка розповіла сайту vikka.ua про власний світогляд, плани та незламну віру в силу національних традицій.

"Ми будуємо майстерню з пошиву традиційного українського одягу "Аденчик-Баденчик" у селі Краснопілка Уманського району. Тим часом, створюються нові роботи. Над одягом працюють дві місцеві майстрині. У нас вже є майже 40 моделей одягу. Колекцію показуємо в Україні. Але є багато запрошень презентувати її і в Європі", – розповідає Вікторія Щербань.

Власний культурний код – ключ, що відімкне для України бажані двері

Костюми шиються за зразками, які представлені в музеях. Головна мета – відтворити національний одяг в його автентичному вигляді. Як одягалися українці можна також підгледіти зі старовинних картин та світлин.

Facebook / Viktoria Chterban

"Це не тільки культурний проект, а й освітянський. Бо це не фантазія, а відтворення реальних стародавніх костюмів. У західних націй не було таких історичних стресів, як в Україні, коли культура знищувалася. Вони зберегли свій національний вигляд. А у нас наразі постала дуже кітчева картинка. У Європі її не цінують. Маки, соняшники на сукнях – вони не сприймаються там, де смак людини не псувався. Коли ж ми презентуємо дійсно національні костюми, буде зовсім інший результат. На це дійсно звертають увагу і нам кажуть "які ви красиві", – зазначає черкащанка.

Вона підкреслює значення власних традицій для жителів західних держав. Це проявляється навіть у тому, що європейці на свої свята, чи то весілля, чи випускний, часто одягають свій національний одяг. У цьому напрямку вирішила працювати і черкащанка. Власну мрію вона сформувала так: повернення українців до свого національного та європейського контексту.

"Якщо ми хочемо стояти поруч з ними на історичній мапі, то ми повинні повернути собі те обличчя, яке у нас було і яке нам знищили. І серед німців я знайшла велику підтримку у цьому питанні. Я працювала у Баварії психологом, у мне була своя практика і одночасно, як волонтер, займалася культурними зв’язками", – розповідає дизайнерка.

Facebook / Viktoria Chterban

Відтворити костюми допомогли німці

Живучи в Німеччині, Вікторія Щербань відчула таку сильну ностальгію за Україною, що навіть прищепила любов до рідної землі німцям.

"Мені допоміг створити колекцію дитячого одягу мій хороший товариш – німецький гірськолижник, дворазовий чемпіон Олімпійських змагань Маркус Васмайєр. Він був у моєму селі Краснопілка і дуже його любить. Тепер він є представником України на Заході. Дуже багато там говорить про нашу країну. І це почалося ще до Майдану, до війни", – пояснює черкащанка.

Олімпієць Маркус Васмайєр насолоджується українськими традиціями. Фото Facebook / Viktoria Chterban

Саме відомий спортсмен знайшов для черкащанки тканини, з яких створюються українські національні костюми.

"Маркус рекламував серію спортивного одягу від відомого німецького дизайнера Віллі Богнера. Якось запропонував мені забрати невикористані колись тканини дизайнера. І це було для мене знаком. Я зрозуміла, що моя мрія здійснена", – пригадує Вікторія Щербань.

Все почалося з бабусиної лічилочки "Аденчик-Баденчик"

Національність, рідна кров та батьківська земля є своєрідною та невід’ємною частиною ДНК людини. Вона і зцілить, і захистить, і навіть додасть сенсу життю. В цьому переконана відновлювачка українських традицій. Але прийшла до цього вона не одразу.

"Мої діти народилися у Німеччині, але зв’язок з Україною ми ніколи не втрачали. Свою доньку Дарину я назвала на честь власної бабусі. Саме бабуся Дарка розповідала мені лічилочку "Аденчик-Баденчик поїхав по зайчик…". На честь неї назвала майстерню. Коли я ще була дитиною, ми забирали бабусю до Києва на зиму. Бачили з батьками, як вона молилася Богу, і ставилися до цього зі співчуттям. Її набожність у радянські часи здавалася нам чимось нецікавим, старим, забитим. Я дивувалася, як бабуся поглядає у вікно та чекає весни, щоб повернутися у рідну хату, в Краснопілку", – каже черкащанка.

Вона зазначає, що згодом відчула подібний потяг. Якось вона три роки не могла приїхати до України і це її дуже бентежило.

"І от нарешті приїхала. Це було 27 років тому. Зустріла там місцевого дядька, а він питає мене, чи добре у Німеччині. Відповіла, що добре. На питання, чому ж приїхала, відповіла, бо скучила. А він засміявся і каже: "Отож, тягне тебе туди, де твоя пуповина закопана". І я зрозуміла, що Батьківщина дійсно тримає мене пуповиною і коли я їду за кордон, то вона розтягується і перебуває весь час у напруженому стані. І коли повертаюся, то з наближенням до дому мені стає все легше", – зізнається дизайнерка.

Facebook / Viktoria Chterban

Вікторія Щербань каже: наші предки відчували цей світ душею, а не головою. Вони набагато більше знали, ніж ми сьогоднішні, розуміли господню будову світу. Для них це було абсолютно реальним. У Європі, наприклад, цю артерію не відрізали атеїзмом, тож і на світ вони дивляться інакше.

"Я працювала у медицині. У нас людину сприймають як біомеханізм. З таким підходом її неможливо вилікувати. Її не розглядають, як сукупність тіла, душі та духу. До людини на Заході підходять комплексно", – пояснює Вікторія Щербань.

Німці, індуси та українці: міжнародне весілля на Уманщині

З Краснопілкою тісно пов’язане не тільки її життя, праця та покликання. Там же невдовзі будуть справляти мультинаціональне весілля її доньки Дарини.

"Наразі активно готуємося. Нареченого звати Аксель. Його мама німкеня, а тато з Індії. Тож гостей чекаємо з різних куточків світу. Враховуючи те, що цей шлюб об’єднає багато культур, весілля ми робимо з урахуванням різних обрядів, – розповідає дизайнерка. – Наречений буде одягнений у шкіряні баварські штани та українську вишиванку. А його тітка з Індії за їхніми традиціями на дівич-вечір буде розмальовувати хною руки нареченої. Будемо не проти, якщо баварці попросять застосувати під час весілля щось із їхніх традицій. Знаю, що о п’ятій ранку після весілля там прийнято стріляти з рушниць".

Молоде подружжя спочатку буде жити в хаті прабабці Одарки та прадіда Гаврила. Потім переїдуть у власну хату Дарини та Акселя, яку вони собі купили у Краснопілці.

Свою цікавість та поважне ставлення до інших культур дизайнерка пояснює власним філософським світоглядом. А от бажання більше дізнаватися про себе, своє коріння та національну культуру у родині Щербань спадкове. Адже її мама Світлана Щербань – одна з п’яти співзасновників музею під відкритим небом у Пирогові.

Як повідомляв сайт vikka.ua, черкащанин підкорює "місто майбутнього" креативними проектами.

  • Facebook