Новини
Архів новин
Оберіть дату

"Це щось інтимне і таємниче": практичний та історичний погляд черкащан на українську вишиванку (ФОТО)

 ...
"Це щось інтимне і таємниче": практичний та історичний погляд черкащан на українську вишиванку (ФОТО)

"З Днем вишиванки, Україно". Щороку у третій четвер травня жителі Черкащини традиційно долучаються до неформального свята, яким намагаються довести, що народне вбрання може бути повсякденним елементом. Цього дня сайт vikka.ua вирішив розповісти про черкащан, які, незважаючи на дату в календарі, носять, створюють і досліджують українську вишивку.

"Вишиванкове" покоління

 

"Любов до вишиванки – вона або є, або її немає. Для мене вишиванка – це оберіг. Це щось особисте, інтимне і таємниче. Це особливе вбрання – найсвятковіше та найсвітліше. Це те, що приносить мені радість", – ділиться сокровенними думками актриса Черкаського академічного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка Галина Купрієнко.

Дівчина звикла одягати вишиванки і на сцені, і у звичайному житті. Вони додають будь-якому образу спокою, впевненості і надзвичайної святковості.

"У мене 5 вишиванок. Кожна з них пробуджує в мені жіночність, ніжність і ошатність, – каже Галина. – В театрі часто доводиться одягати народне вбрання. Наприклад, у виставі "Кайдашева сім’я" я граю Мелашку. І є в неї одна старенька скромна вишиванка, яку наші кравці вже не один раз рятували латочками, костюмери пропонували замінити на нову, але я – проти. Ця вишиванка – історія, в ній ходило і творило не одне покоління акторів, в ній відчувається сила нашого народу".

Цікаво, що батьки Галі також обожнюють одягати народне вбрання. Ще школяркою її мама, Людмила Андріївна, отримала у подарунок вишиванку. Згодом її носила сама Галина, потім – її сестра.

Щира любов до вишиванки передалась від Галі її сину, 5-річному Михайлику. Ще не народженим він слухав українські пісні у виконанні мами-артистки. На перших місяцях вагітності вона грала Галю у виставі "Назар Стодоля". З’явившись на світ, немовля надзвичайно швидко приміряло свій перший народний костюмчик. Коли підріс і почав ходити – йому придбали синю вишиваночку, шаровари і ремінець. В патріотичному образі обов’язково присутній пояс, куди Михайлик уже навчився запихати люльку чи кинджал.

"Малий хоче одягати вишиванку навіть коли збирається гуляти на вулиці. Але ж нову не одягнеш на такий випадок, – розповідає Галина, яка винайшла буденний варіант святкового вбрання. – Були в мене старі пожовклі українські рушники. З них я повирізала вишивки, купила білі футболки і понашивала на них ці орнаменти. В такому одязі Міша ходить де і коли захоче".

Зі своїм народним вбранням Галина Купрієнко експериментує. У її шафі – декілька ексклюзивних речей. Наприклад, туніка і кофтинки з українських хусток. Зараз дівчина шиє собі сукню із весільних рушників. Обнову готує і малому Михайлику, шиє червоні шароварчики до нового костюму.

Фото надані героїнею

Придане для родини

"Квітучі" картини, ікони, рушники, подушки та вишиванки. У будинку 71-річної Лідії Росенко з Малої Бурімки, що на Чорнобаївщині, будь-який куточок нагадує про старанну і натхненну роботу хрестиком.

"Я почала вишивати ще в дитинстві, коли ходила в 4 чи 5 клас. Це були 60-ті роки, тоді всі мали звичку вишивати, в’язати кружева до рушників. Пам’ятаю, що саме тоді я створила велику картину "Лось на водопої", яка збереглась і досі. Потім довго не вишивала, поки не пішла на пенсію і не з’явився на це час", – розповідає свою творчу історію Лідія Петрівна.

Найбільше з усього жінка любить відтворювати на полотні квіти, які характеризують її батьківщину.

"Троянди, айстри, тюльпани, маки, конвалії, іриси… Вишиваю всі квіти, які ростуть у нашому краї. Роблю це від усієї душі", – зауважує пані Лідія.

Такими узорами прикрасила майстриня і "вишиванкове" придане усій своїй великій сім’ї – трьом дітям і п’ятьом онукам. Ще в 90-х роках Лідія Петрівна вишила дочці наволочки, коли та виходила заміж. З часом створила українські яскраві сорочки донькам та онукам, опісля – весільні рушники.

Неоціненний подарунок одного разу отримав від Лідії і її чоловік – місцевий пасічник Микола Омелянович. На День святого Миколая на стіні у великій кімнаті з’явився чималий портрет Миколая Чудотворця, який вірно служить сімейним оберегом.

"Картини не продаю, вишиваю для себе або ж на подарунок. Коли онуки були малі, вишивала їм подушечки з котиком, щоб снився гарний сон, – каже жінка. – Кумі колись вручила вишитий кавун, доні – ікону Ісуса Христа".

У невеличкій та затишній Малій Бурімці Лідія Росенко має коло знайомих, які також займаються вишивкою. З ними вона ділиться ідеями й ескізами, дещо бере і для своєї творчості.

Особливості чигиринської вишивки

"Вишиванкова карта" Черкащини, в якій є і Полтавщина, і частина Поділля, і Південна Київщина, – досить різноманітна і особлива. У кожному районі є свої секрети традиційного наряду. Дослідник та краєзнавець Чигиринщини Олександр Солодар колекціонує унікальні фото старовинних вишиванок саме того краю.

Загалом у його колекції близько 1200 світлин, третина з них – про вишиванки. Також є зразки чоловічого й жіночого народного вбрання давніх часів. Виявляється, чимало відмінностей вишивки можна знайти на невеликій Чигиринщині.

"Район можна розділити на дві зони: побережжя Дніпра і лісова зона. Вони відрізняються одна від одної. Наприклад, весільний рушник побережанської зони виконаний у техніці полтавська двостороння гладь. Якщо говорити про лісову зону, то там кролевецький рушник", – пояснює дослідник.

У чигиринських чоловіків був приблизно однаковий одяг: скромна небагата вишивка на сорочках. Хоча до кінця 1914 року чоловічий одяг відзначався багатою вишивкою, геометричним орнаментом. Краєзнавець припускає, що така вишивка зникла під час Першої світової війни.

"Побережанських жінок на базарі в Чигирині називали "крючечками", бо на відміну від підлісної-лісової зони, жінки з побережжя носили білий вишитий фартух. В них завжди був білий передник, а в підлісній зоні цього не носили", – зазначає Олександр Солодар.

За його словами хрестик у Чигиринському районі з’явився досить пізно, на кінці 19 – початку 20 століття, після появи "брокарівської вишивки".

"Навіть коли з’явилось вишивання хрестиком, і на сорочках вишивали великі троянди, то підтичку (нижня частина сорочки) ніколи хрестиком не вишивали. Казали, що на хреста сідати не можна. Ще цікаво, що на Чигиринщині вивішували рушник на покуті після смерті людини. 40 днів його не чіпали. Подейкували. Що в ньому душа покійника", – ділиться чигиринськими традиціями краєзнавець.

Фото зі сторінки Олександра у Facebook

Як повідомляв сайт vikka.ua, у Черкасах відкрилась виставка відомої художниці.

У нашому Telegram каналі – тільки найважливіші та найактуальніші новини.

 

  • Facebook