Новини
Архів новин
Оберіть дату

Із Любові у Вільдан: черкащанка розпочала друге життя в Туреччині

 ...
Із Любові у Вільдан: черкащанка розпочала друге життя в Туреччиніschuberttravel.com.ua

Дванадцять років тому вона вирушила до Туреччини. З того часу в її житті відбулися кардинальні зміни, починаючи з мови, релігії, традицій, думок, розмов, поведінки, побуту, харчування... і закінчуючи навіть її ім’ям. Але у своєму серці черкащанка залишилася справжньою українкою – розумною, сміливою, самодостатньою. На прикладі Вільдан Кліч журналісти газети "День" дізналися, наскільки нашим жінкам важко адаптуватися в цій східній і, водночас, європейській країні.

Народилася Любов (Вільдан) у Черкаській області. Її дитинство пройшло в селі Богодухівка, що поблизу Золотоноші. Там жінка виросла та закінчила школу. Згодом вступила до Київського національного аграрного університету, де 2003 року отримала диплом економіста.

У столиці жінка познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком-турком, який на той час працював в Україні в будівельній компанії, що виконувала замовлення тодішніх українських високопосадовців, зокрема й Кучми.

"Я тоді дуже обурювалася тим, що іноземці приїжджають працювати до України, відбираючи роботу в наших громадян. Мій майбутній чоловік Ондер хотів навіть лишитися в Україні, але виникли складнощі з візою. Тоді я відчула, що не зможу покинути його. Всупереч всім ваганням та невпевненості, вирішила виїхати в Туреччину. Але у моєму серці тоді не було страху. Я їхала немов із закритими очима, бо ми з ним на той час  були знайомі лише три місяці. Потім говорили тільки по телефону і не бачилися", – пригадує жінка.

У чужій країні черкащанка спершу почувалася розгубленою – навколо незнайомі люди, що говорять незрозумілою мовою. Втім, поступово це відчуття зникло.

"Мені все було незвично спочатку. Найбільше я не могла звикнути до їхньої кухні. Вона відрізняється від української, наче багатша на все. Українська теж багата, але в них ніби більша. На сніданок у них – оливки, сир різних видів, помідорчики маленькі кладуть. Багато незвичайного, але легенького. На обід – вже ситніше: картопля, сирі зернові котлети, шашлик, м’ясо на лаваші, плов із квасолі, кавурма із баранини, голубці... Я спочатку не могла звикнути до такого багатого раціону. Це пов’язано з тим, що турки дуже люблять гостей. У кожного є родичі, які дуже часто відвідують одне одного. В Україні я нечасто таке бачила. У нас приїжджають в гості, але рідше", – зауважує Вільдан.

На те, щоб вивчити турецьку у жінки пішло близько року. Після того вона, можливо, не всі слова ще розуміла, але говорити вже могла.

"Пізніше, коли народився син і я лежала в лікарні, в палаті не могли повірити, що я українка, тому що я вже так говорила, як вони. У мене навіть зник акцент", – пригадує черкащанка.

У новій країні жінка прийняла іслам та носить традиційний турецький одяг. Зізнається: спочатку було незвично, але потім призвичаїлася.

"Для моєї родини це не принципово. Якби я хотіла, то одягалася б, як українка, але це був мій вибір. Я змінила віру. Це теж було моє бажання, мене ніхто не примушував. Коли я приїхала туди, то цілий рік нічого не змінювала. Потім прочитала Коран і вирішила, що так правильно; згадала, що в Україні віруючі люди (православні жінки) теж носять подібний одяг – довгі спідниці й хустки, щоправда лише під час відвідування храму. У турків більш традиціоналістичні погляди. Не тільки в мечеті, а й на вулиці жінкам не можна показувати волосся, ноги. Але Туреччина – це не Саудівська Аравія чи Іран. Це не теократія, а свійська країна, тому багато жінок не дотримуються цих суворих релігійних правил. На вулицях Стамбула можна зустріти жінку в паранджі чи хіджабі, а також жінок, одягнених зовсім по-сучасному, по-європейськи. Ніхто не звертає на це уваги", – розповідає черкащанка.

Спочатку жінці хотіли дати ім'я Туба, проте воно не надто сподобалося черкащанці.

"Вільдан дослівно означає "у раю дітки, що літають", або "райські дітки". Мені байдуже, я – і Люба, і Вільдан, вже звикла до свого турецького імені за ці дванадцять років. Люба – теж дуже хороше ім’я. Мені приємно, коли рідні звуть мене Люба", – зізнається жінка.

За роки, що Вільдан прожила у Туреччині, вона відмічає гарне ставлення місцевого населення до українців і, зокрема, до наших жінок.

"До жінок дуже добре ставлення, на мій погляд. Бережуть їх, наприклад, не хочуть, щоб вони працювали. У Туреччині зараз така економічна ситуація, що більшість чоловіків можуть самостійно забезпечити свою сім’ю без допомоги жінки. Жінки там переважно займаються домашньою роботою та вихованням дітей, їх стараються не долучати до важкої праці. Але є й такі, що працюють і обіймають високі посади (приміром, у парламенті). Я теж свого часу один рік пропрацювала в дитячому садочку. Керівництву дуже сподобався мій стиль роботи з дітьми, і зараз вони кличуть мене знову. Мені тоді навіть сказали, що ми, іноземці, працюємо краще, ніж самі турки", – зазначає черкащанка.

Проте є в турецькому суспільстві проблеми, які викликають у черкащанки занепокоєння. Найбільше жінка хвилююся через тероризм.

"Підростають мої маленькі діти, й мені страшно відпускати їх самих. Адже за останні два роки в Стамбулі постійно лунали вибухи. Із Сирії приїжджає багато біженців, серед яких є радикали й терористи. Це небезпечні люди, як на мене. Я хочу, щоб в країні було мирне і спокійне життя. 15 липня минулого року в нас сталася спроба перевороту, але в заколотників нічого не вийшло, тому що переважна більшість простих людей всередині країни підтримують політику нинішнього уряду. Люди масово вийшли на вулицю, щоб захистити конституційний лад. Мій чоловік теж пішов. Тоді багато людей загинуло, багато стало інвалідами, але ми не віддали Туреччину, не допустили диктатури. Потім ми дізналися, що Ердогану пропонували тікати до Німеччини, але він не погодився. Він зустрівся з людьми і сказав – я з вами. На вулицях тоді було небезпечно й по всьому місту лунали постріли. Частина військових виступила проти народу. Це була дуже страшна ніч. Я сиділа вдома з дітьми, обійняла їх і слідкувала по телевізору за новинами. Потім він вимкнувся, і сигнал зник. Я переживала за чоловіка і за країну, тому що за ці роки встигла з нею поріднитися. Переживала не так за себе, як за дітей", – розповідає жінка.

Як повідомляв сайт vikka.ua, красуня із Умані підкорила світові глянці та подіуми.