Війна–це не тільки герої… Війна – це не тільки кров, смерть. Це натерті ноги в мозолях, це і форма, яка плавиться при першому попаданні іскри, це і скрючені животи від неякісної їжі, це і п’яні командири, які заробляють собі в карман, продаючи волонтерську допомогу. Та чого гріха таїть, це і солдати, які продають волонтерську допомогу: "А волонтери ще привезуть!"
Війна – це і "аватари", і труси-боягузи, які героями стають в тилу, махаючи своєю "корочкою" АТО-героя. Це і зрада, і боягузство, і підлість, яка коштує десятки життів. Це і коли ти перший раз попав під обстріл, висунувся з бліндажа – і ти герой! Це і коли ти пройшов пекло Іловайська, аеропорту, а нагородили командирів, які там не були. Війна – це і дружба, взаємовиручка; це коли командири підставляють свої голови замість своїх бійців, це і коли на твоїх очах "гасне" твій друг, а ти йому кажеш : "Та ти ще 100 років проживеш, друзяко!". Війна – це, коли з поля бою можуть винести тільки одного, і ти кажеш: "Заберіть його, він молодший !" Війна – це і зламана техніка, це і мільйонний бізнес на крові, це і мільйони переселенців, патріотів, які виявились нікому не потрібні… Війна – це і мародерство з усіх боків! Я особисто спілкувалась з людьми, яких катували "Торнадовці"… Війна – це, коли собою закриваєш друга, бо в нього діти, а в тебе тільки мати…
Довжанський, Зеленопілля, Гуково, Савур Могила, Карачун Гора, Луганський, Донецький аеропорти, Піски, Дебальцево, Широкине… А тепер ще Авдіївка, Світлодарська дуга… Битва за Дебальцеве — найзапекліша і наймасштабніша на цей момент битва російсько-української війни.
"З Дебальцевого ми виходили по трупах. Йшли по українській землі, на сантиметри вглиб просоченій кров'ю своїх синів. На шляху нам зустрічалися колони розбитої техніки, багато загиблих і поранених. Ті, хто міг іти сам, приєднувалися до нас. Ті, кому відірвало руки і ноги, перебували в коматозі, і ми не могли їх забрати. Якби стали навантажувати на себе важких – самі б не вийшли. У цьому і жорстокість війни: ти бачиш пацана без ноги, робиш позначку на карті, щоб потім повідомити розвідці, де він лежить, і рухаєшся далі, тому що теж хочеш жити", – розповідає старший сержант 25-го окремого мотопіхотного батальйону "Київська Русь".
Ми вшановуємо пам’ять героїв, які вистояли і повернулися, а також героїв, які вже ніколи не повернуться. Це люди, які стримували натиск ворога і героїчно обороняли українську землю. Ми не можемо забути про це. ВІЙНА ТРИВАЄ!!!
