Пекло по-українськи: про культуру пасажирів та якість обслуговування в приміських потягах

 ...
Пекло по-українськи: про культуру пасажирів та якість обслуговування в приміських потягах

Дизель − це найдешевший і найдовший спосіб дістатися з обласного центру до районного. Нині квиток до станції Сміла коштує 9,20 грн, тоді коли в автобусі чи попутці доведеться сплатити 15-20 грн. Тож залізниця − ідеальний варіант для пенсіонерів, які їздять безкоштовно та студентів, що платять півціни. 

Для мене поїздка у приміському поїзді буває приємною лише рано-вранці, або пізно увечері навесні-влітку з відкритими вікнами. У цей час кількість пасажирів зводиться до мінімуму, а за завжди брудними вікнами можна піддивитися, як сходить/сідає сонце.

В інші пори року дизель − це пекло. Те, що він брудний − не такий вже і нестерпний недолік. Найбільше шокують люди. Торгаші, п'яниці, бродяги−розводяги...

Під час посадки/висадки жіночки-бабусі готові переїхати тебе "кравчучками", аби першими вскочити у вагон і зайняти 10 місць одразу. Одна пані ледь не зіштовхнула мене з платформи під колеса, щоб швидше втовпитись. Вони лізуть один одному на голову, галасують, бігають вагонами.

Жах! Базар, маргінальний транспорт! Вибачте, кого образила. Усім різдвяного настрою!

  • Facebook