Про геноцид нашого народу

 ...
Про геноцид нашого народу

В селі Прохорівка на Черкащині, де я провів усі свої шкільні канікули, біля сільради стоять стенди зі списками загиблих у війні мешканців села.

Село невелике. Але там — сотні імен. Багато однакових прізвищ. Цілий батальйон мертвих з одного села.

А ще три Голодомори, один з яких — післявоєнний. Ще Перша світова війна і визвольні змагання 1917-1921. Ще репресії та депортації.

Ми ще довго будемо долати наслідки того катастрофічного удару по нашому народу. Це був геноцид.

Високий берег Дніпра між Ржищевом і Каневом — фантастична краса. І поміж цієї краси — порослі бур’янами братські могили розміром з футбольні поля.

Моторошне видовище.

Там лежать загиблі на Букринському плацдармі восени 1943. В основному — українські селяни, яких Жуков і Ватутін без підготовки і майже без зброї кинули через крижаний Дніпро на укріплені німецькі позиції.

Більшість і до братських могил не допливла. У придніпровських селах старші люди досі розповідають жахливі історії про трупи, якими була завалена вся річка.

"Можемо повторить"? Не сумнівайтеся, якщо їм дати можливість — повторять. Вже повторюють.

Ніколи знову.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

 

  • Facebook