Про ігри на бажання

 ...
Про ігри на бажання shkolala.ru

Їду із Сміли до Черкас через Білозір'я.

Старенький ПАЗік, як стрикозєц, скаче ямками і зупиняється біля школи. В салон забігає радісний гурт школярів з червоними щоками, розхрістаними куртками і грамотами "За високі спортивні досягнення" в руках.

Малеча швиденько кидає гроші за проїзд на капот (кришка, яка прикриває мотор у ПАЗіку) і стрімголов летить на задні сидіння продовжуючи гомоніти і навіть трохи кричати.

Крепкий хлопчина у засніженій шапці і на всі боки розкритою курткою шукає у кишенях гроші. Кинув гривню на капот і стоїть аж притупцьовуючи шукає, де ще в нього розіпхані ті гроші.

Водій дивиться на нього, сміється і так голосненько каже:

− Та не шукай ти ті гроші по карманах. Зараз порвеш, а мати, дома лупки дасть по сраці! Застібнись і йди сідай!

Хлопчина зрадів, поки біг до своїх колег на гальорку зашпортався і ледь не впав.

− Оце тобі повезло!, − прикрикнула дівчинка − Ну єслі так. То тепер ти ісполняєш желаніє. Я виходитимеш з автобуса, то хрюкни і впади в сніг!

За кілька хвилин автобус зупинився, когорта дітей висипалась із салону. Ми, пасажири, які їдуть на Черкаси, всі дивились на хлопчину, що йшов останнім.

− На, хоть грамоту подержи, − упевнено сказав хлопчина своїй колезі.

Кинув оком на нас, хрюкнув і впав у сніг. Ми посміхнулись, водій закрив двері, автобус поїхав.

Небезпечна штука ці ігри на бажання, я б певно згорів від сорому і не зробив би такого. От таке.

 

  • Facebook