"З кіборгом прощатися? Ні, не чув"

 ...
"З кіборгом прощатися? Ні, не чув"kp.ua

Прочитала статус знайомого: "АД – (Аеропорт Донецьк) 26.05.2014-22.01.2015. P.S. Кіборги завжди повертаються і перемагають! Героям Слава!!!".

Одразу не зрозуміла, про що йдеться. Думала: пе-ре-мо-гли... Аж ні. На жаль, ні. Читала новини і щось обривалося всередині ниточка за ниточкою.

"Кого убили, кого ранили. Помощь не пришла. 242 дня держали оборону. Больше не смогли. Нечего было защищать... Нужно было два месяца назад демонстративно взорвать все к чертовой матери и уйти. Стольких ребят бы спасли. А так, сожрала их эта проклятая война и... красивая легенда по Киборгов..." – читаю у коментах.

І... так моторошно. А в Дніпропетровську шукають кров для 60 кіборгів.

"Тепер наша черга рятувати їхні життя", – йдеться у повідомленні. Сльози котяться градом, а тим часом під іншими "градами" гинуть люди, які для когось найдорожчі у світі. Може б, вони і лишились живими, аби керівництво держави, заради якої вони готові на все, думало не про власні набиті кишені, а про цю саму державу і про її народ...

А так... Сьогодні прощання з черкаським кіборгом. Людей прийде не так багато, як могло би прийти. Бо навіщо витрачати час і отримувати зайвий стрес, якщо це не твій син, батько, брат, чоловік, коханий, друг...

"Моя хата скраю" – залишається принципом життя більшості українців, щоб там не говорили про "Революція Гідності змінила нас назавжди"...

Учора було прощання з кіборгом Максимом у Мошнах. Наші мами – одногрупниці, а ми з ним – однолітки. Коли наші мами народжували нас 28 років тому, то обом нам бажали тільки кращої долі. Максима нема. Він боронив аеропорт, який уже сьогодні зданий. І той аеропорт чомусь в моїй уяві викликає тільки асоціацію прискорення руху моєї країни у прірву. А тим часом заклопотані черкащани біжать на роботу. Бо в них свої справи. "З кіборгом прощатися? Ні, не чув. Я взагалі новини давно не дивлюсь, бо вони мене засмучують..."

 

  • Facebook