На передовій після нічних обстрілів нас зустріли з трояндами

 ...
На передовій після нічних обстрілів нас зустріли з трояндами

Щойно повернулася з чергової поїздки… Перша зупинка в Красногорівці. Забігли в кафе, щоб випити кави і продерти очі після безсонної ночі. Голова гуде після нескінченного гупання по ямам. Черкаська, Кіровоградська, Дніпропетровська області провели нас нерівностями, ямками, ямищами та вибоїнами, наче війна докотилася й сюди. " Асфальтоване" покриття вкрите ямами, як після місячного безперервного обстрілу всіма видами артилерії від "дрібненької" до "крупнокаліберної"…

Донеччина зустріла нас м’яким рожевим світанком та пристойним дорожнім покриттям. Працівниця бару, подаючи каву, насторожено спостерігає за нами, вбачаючи у нас чужинців. На питання, як живеться, відповідає емоційним причитанням, що все погано, відірвані від життя, нікому вони не потрібні, Донецьк їх годував, а тепер все розбито… Розумію, що ставлення до України тут суперечливе…

Нарешті дісталися передових позицій, хлопці радісні і щасливі, показують укриття, вирви від нічних обстрілів. За 2,5 роки по-різному зустрічали нас, було, навіть, шампанське, але з трояндами – вперше…

Привезли і продукти харчування, форму, тактичні рукавички, бінокль, солодощі, засоби від комарів, домашні смаколики та пиріжки. Порадували холодильником, якого так не вистачало в спеку! 

Командир розповідає, що сепари на зв’язок вийшли – до води просяться (поруч з нашими позиціями ставочок мальовничий), аби покупатися, рибки половити… А він їм відповідає: "Ласкаво просимо! Тільки ворогам у нас одна зустріч – вогонь з усіх видів зброї!" От би всі командири такі були!

Наступна точка на іншій стороні Донецької області. Поспішали, щоб встигнути до ночі. Там багато земляків – з Черкас, Золотоноші, Сміли, Кам’янки, Ірклієва. Хлопці чекали з нетерпінням, боячись, що з темрявою накриє нас крупнокаліберна арта… "Ну, де ви там, летите?" "Ні, не летимо, а стрибаємо, як коники!" Бо дорога така, що 30 км "стрибали" майже годину!

Бійці радо зустрічають, говорять, що волонтери у них рідкість, мало приїжджають – дорога погана, та й небезпечно. З болем дізнаюся, що під ранок 3 - 200, 3 - 300… Ви чуєте? Війна!

  • Вконтакте
  • Facebook