ПВД в Холодному Яру (ФОТО)

 ...
ПВД в Холодному Яру (ФОТО)

ПВД – це не Партія вільних демократів, як дехто міг би відразу подумати, а похід вихідного дня. Нова трендова штука. Це коли містяни ходять в одно- чи дводенні походи (зазвичай у вихідні) в межах 10-50 км. в міста. Черкаси якраз ідеально підходять для таких "вилазок": острови, де можна провести вихідні з ночівлею, Мошногір’я з реліктовим лісом, Холодний Яр, Ірдинські болота.

Цими вихідними разом із Едуардом Митричевим, керівником туристичного клубу "Горизонт", вдалося побувати в Холодному Яру. Похід ніби і не складний. Всього 5-6 км пішого ходу, але, враховуючи пересічену місцевість (пагорби, спуски і підйоми), можна сказати, що "намотали" всі 10 км. 

Автобусні новини

Автобус на Креселецьке лісництво відправляється о 6:45 з автостанції на залізничному вокзалі. У суботу нас їхало четверо (разом із гідом-інструктором Едуардом). Вже на Соборному парку автобус був набитий битком. Благо, що ми купили квитки на автостанції і мали повне моральне право сидіти.

Якщо ти не взяв навушники, то вимушений слухати розмови людей. Одна жіночка скаржилася, що через туристів автобус забитий і що ці "нероби" їздять кудись.

"Оце був Заміс (Крутий Заміс у с. Мельники кілька тижнів тому –авт.), то стільки людей їхало. Їм що, в Черкасах робити нема чого? Приїдуть, нагуляються. Спокою від них нема і в автобус не залізеш!" – бідкалася вона сусідці.

До Медведівки їхало кілька чоловіків. Від їхньої розмови я дізнався, де вони працюють, скільки заробляє "Мишко на підйомнику", чому не п’є горілку Андрій, як оформити пенсію за вислугою і чому через помилку в трудовій доводиться збирати купу довідок.

З автобусного контингенту стало зрозуміло: 30% – туристи або "мисливці" за левурдою, 40% – жителі сіл Чигиринського району, 30% – дачники або ті, чиї родичі живуть у селах.

До с. Леськи дорога ще є, а далі – танкодром. Але то інша історія. Сподіваюсь, облавтодор відремонтує трасу принаймні до 14 квітня, коли в урочищі вшановуватимуть пам’ять холодноярців.

Кінцевою зупинкою для нас стало Креселецьке лісництво, яке відноситься до Кам’янського лісгоспу, хоча села Мельники і Буда територіально в Чигиринському районі.

У Креселецьке лісництво входить 7 заказників, заповідне урочище "Атаманський парк" та 5 пам’яток природи. Існує думка, що тут врізався в землю гігантський астероїд, розсипавшись на частини і утворивши кратери-яри. Місце падіння астероїду, кажуть, десь в Кіровоградській області.

Дорогою до підсніжників

Дорога до підсніжників йшла лісом. Перше, що ми побачили – це поле, де лісівники вирощують дуб. Два роки молоді паростки піднімаються, а потім їх пересаджують в лісі. Нині поле зоране і порожнє. Можливо, цього року його засадять.

Йдемо Екологічною стежкою. Дерева уздовж цієї дороги марковані літерою "Е". Це зроблено спеціально. Були випадки, коли люди заблукали і годинами ходили байраками та пагорбами. Потім їх шукали цілими бригадами.

Листя на деревах ще нема, гілки б’ються одна об одну. Таке відчуття, ніби ліс говорить. По дорозі трапляються галявини, де почала пробиватися левурда. Ожили мурахи, десь цвірінькають птахи. Бачили чимало помету лісових звірів. За словами Едуарда, тут водяться косуля і кабани.

 

Відійшовши десь на 600 метрів від зупинки, серед лісу бачимо хрест. Перша думка: пам’ятний знак комусь з холодноярців. На хресті напис: трагічно загинув Холод Василь Х. І дата – 28 серпня 1999 року. Знайти бодай якусь інформацію про Василя Холода, причину його смерті – в інтернеті не вдалося. Можливо, це лісівник, на якого впало дерево.

По дорозі зустрічаємо кілька груп людей. Родинами приїздять помилуватися підсніжниками. Шукають дорогу, перепитують.

Коли наближаєшся до заказника, то на деревах можна помітити яскраві оголошення із застереженням, що не можна зривати первоцвіти. Перед заказником, територія якого огороджена стрічкою, нас зустрічає екологічний патруль. Переважно це студенти біологічного факультету ЧНУ, які таким чином проходять практику, та волонтери. У минулі роки до охорони первоцвітів долучалися хлопці із націоналістичних організацій. Навіть вартували там, розбивали намети. Зараз їх не видно. Одні вже у владі, інші – боряться за владу.

Заказник охороняють близько 20 років. За цей час його площа збільшилася майже удвічі. Нині – це 5 гектарів первоцвітів. Через 5-10 років правий схил кряжу також буде під білою квіткою, переконані екологи.

На заказнику зустрів старих друзів – фотографів Вікторію Кондисенко та Сергія Криницю. Вони намагалися зробити ідеальну фотографію підсніжника, лежачи на землі. Отак от. Поїдеш подалі від людей і зустрінеш знайомих. 

Трохи далі від заказника облаштовуємо місце для перепочинку. Варимо кашу і чай з холодноярських трав. Едуард сам збирає трави, сушить їх, подрібнює. Зазвичай в усіх походах кухнею займається він. Готує смачно. Дівчата пішли фотографуватися. Їх не було більше години. Навіть доводилося шукати. 

Власне, сам Холодний Яр оповитий легендами і байками. Розповідають про привиди скіфів (в районі урочища – близько 80 скіфських курганів), які ходять ночами, в деяких місцях починає "танцювати" компас (ми перевіряли: компас звичайний і на мобільному показував на північ), говорять про цілющу силу джерел, про Козяче джерело, яке лікує, про золото скіфів, закопане самим Атеєм…

Після смачного обіду і перепочинку пішли далі по маршруту.

Скіфські вали і кургани

Дорогу нам перегороджували буреломи. Почався дощ. Обходити дерева, які впали, ставало ще важче. Ближче до виходу побільшало людей. Всі вони приїжджали подивитися на підсніжники. Біля поля, що межує зі скіфськими валами, нарахував зо три десятка автомобілів.

Скіфські вали на перший погляд здаються звичайними пагорбами, порослими деревами. На цьому місці понад 3 тис. років було місто скіфів. Воно мало два види валів: внутрішні і зовнішні. Вали скіфського городища вважаються найбільшими в Східній Європі, говорять історики. Середня висота валу – близько десяти метрів, глибина викладеного дикарним каменем рову – близько шести метрів, а ширина досягає 12-15 метрів. Зверху стояв частокол в 2,5 метрів. Я намагався порахувати, скільки дерев пішло на частокіл. Якщо врахувати, що довжина валів була 50 км, а на 1 метр використовували 4 деревини, – матимемо 12,5 тис. дерев. А враховуючи, що три тисячі років тому це був лісостеп, то дерева доводилося возити десь з-під Черкас чи Мошен (!).

Далі рухаємося полем по трасі за скіфське городище. Проходимо вали і натрапляємо на групу курганів. Їх тут – сім. Але в районі городища понад 50. Усі розграбовані. Кажуть, ще селянами у голодні 30-ті роки. Але дещо археологам і науковцям вдалося врятувати. Знахідки з курганів нині зберігаються в Чигиринському музеї Тут залишки кінської збруї: налобник, нагрудник, вудила та псалії. Також тут можна побачити бронзовий котел, античну миску та точильний камінь з металевою ручкою із розкопок кургану Скіфська могила (Мотронинське городище). 

Скіфи булу розумні. Жили собі в місті, огородженому валами, а ховали своїх ватажків за територією. Уявляю, як ішла процесія через ворота (до речі, скіфське городище має п’ять проїздів!), збивали з дерев поховальні камери і засипали потім їх землею. Нині біля курганів встановили бесідки. Тепер нащадки скіфів поїдають на могилах своїх пращурів шашлики і п’ють горілку. 

Далі наш шлях йде до Монастиря. По дорозі зустрічаємо могилу Вані і Колі, які у дво- та трирічному віці були вбиті фашистами. Те, що німці спалили село – правда. А от історію про дітей ні в інтернеті, ні в істориків знайти не вдалося.

Монастир, джерело, став і печери

Далі рухаємося до Мотронинського монастиря. Йому вже понад 1000 років. Спершу тут жили монахи-відлюдники. Жили в печерах-келіях, збирали фрукти, розводили скотину, молилися.

Монастир був заснований Мотроною, дружиною воєводи Ярослава Мудрого у 1036 р. Сталось це ще до монгольського нашестя. Тоді тут стояла фортеця Мирослава — улюбленого воєводи князя Ярослава Мудрого. Повертаючись 1036 року після розгрому печенігів, Мирослав вирішив перевірити охорону фортеці і виставив свої човни у бойовому порядку. Вирішивши, що човни ворожі, дружина воєводи — Мотрона, наказала атакувати їх і вбила Мирослава. Дізнавшись про страшну помилку, Мотрона прийняла чернецтво і заснувала тут монастир, який став називатись Мотронинський.

Легенда легендою, але цікаво, якою річкою плив воєвода? Дніпром? Тясмином?

Словом, пішли оглядати монастир. До речі, жіночим він став лише у 1911 році. Під час Другої світової монастир спалили. За радянської влади відбудували. А розширився і набув сучасного вигляду вже в часи незалежності. У 2004 році тут проживало 28 черниць.

Розповідають цікаву історію, що дівчата з жіночого монастиря ходили в чоловічий, який розташований десь за 15 км під селом Чубівка. Навіть казали, що є підземний хід між цими монастирями. У чому я сумніваюсь, адже вирити хід довжиною в 15 км – це вам не Київметробуд!

Я не розповідатиму про те, що монастир свого часу відвідав Тарас Шевченко, намалював картину. Колись він став центром Коліївщини і центром Холодноярської республіки. Це все можна прочитати в Мережі або відвідати екскурсію. Те, що монастир збудовано на старих скіфських поселеннях – факт. Більшість досліджень проходили під час якраз розбудови монастиря.

Від Онуфріївського джерела пішли на Гайдамацький став. По дорозі побачили марковані дуби. Ці дуби вижили і не потрапили під пилку лісівників. Тепер їх охороняють. За 100-200 років вони розростуться.

На пам’ятнику Гайдамацького ставу хтось вже відбив з десяток літер. На сувенір чи "мисливці за металом". Свого часу став був менший за розміром – фактично болото. За легендою, козаки, які йшли в походи, освячували тут зброю. Під час реконструкції, яка проводилася близько 20 років тому, дістали купу козацької зброї, шабель, люльок. Більшість з цих експонатів зберігається у музеї.

Далі рухаємося на печери. "В живих" залишилася поки що одна печера, інша – завалена. У радянські часи була історія, коли діти з навколишніх сіл полізли і загубилися. Так їх і не знайшли. А може то привид скіфа їх завів на місце жертовника? До речі, скіфський жертовник розташовувався недалечко від монастиря і печер. Тому після того трагічного випадку було прийнято рішення засипати всі можливі печери. Я сумніваюсь, що ці печери – це частина великого підземного ходу. Та, що ми бачили, за 15 метрів завершується тупиком. Можливо, це був льох, де свого часу монахи зберігали овочі, картоплю чи вино. А, можливо, просто господарча споруда. 

На цьому наша подорож Холодним Яром завершилася. Далі ми пішли на зупинку, де нас на автобус проводжав пам’ятник Шевченку.

 

  • Facebook