Життєве кредо – Рятувальник

 ...
Життєве кредо – Рятувальник

Нічна прогулянка

Потужний мотоцикл розриваючи густий туман єдиною фарою впевнено мчав по кризі уперед. Водій навмисно вибрав для своєї поїздки кригу. Саме тут, не переймаючись правилами дорожнього руху, станом дорожнього покриття не відволікаючись на інший транспорт, можна було максимально насолоджуватися швидкістю. Густий туман, який з настанням відлиги клубився понад поверхнею обмежуючи видимість та приглушуючи звуки не давав повноцінно насолодитися відчуттям швидкості, здавалося що мотоцикл, у сідлі якого згорбились дві фігури, не рухається.

Туман заважав і зрештою саме через нього зникла з поля зору берегова смуга, водій зрозумів, що втратив орієнтир. Проте, після кількох змін напрямку нарешті він помітив в далині слабкий вогник який означав берег та населений пункт. Додавши газу він спрямував мотоцикл просто на вогні, які з кожною хвилиною ставали все більш виразнішими. До берега було вже недалеко коли раптом звук двигуна МТ перекрив тріск, а наступної миті пробивши тонку кригу і опинившись у воді він взагалі захлинувся, миттю зникнувши в темній полинні. У темряві та несподіваній тиші водій та його пасажирка злякано та розгублено озиралися намагаючись вибрати місце аби вибратися із води на кригу.

Безсоння

Андрію не спалося. Так інколи бувало, коли ввечері випити міцної кави, до якої він був охочим. Зрозумівши що сон повернеться не скоро він рішуче встав з ліжка та почав одягатися. Найкраще у таких випадках допомагала прогулянка, півгодини на свіжому повітрі дозволяли заспокоїтися та врешті повернути сон. Такса Каюр, знаючи про такі прогулянки не здивувався настрою господаря і весело помахуючи хвостом із задоволенням біг попереду, прислухаючись до нічного життя.

Крик

Приглушений крик він почув несподівано і у першу мить здалось, що то йому примарилося. Зупинившись він прислухався до власних відчуттів, проте, собака, що раптом зупинився, вдивляючись кудись у темряву дав підказку, це не морок і дійсно хтось кричить. І майже одразу цей крик, захований у темряву та туман так, що було неможливо зрозуміти звідки він лунає, повторився.

Біг

"Шукай!" Здавалося Каюр лише чекав на цю команду господаря, адже миттєво зірвався з міста. Проте ледве опинившись на кризі він зменшив швидкість та почав вести себе обережніше кілька разів змінюючи напрям руху. Через туман було майже неможливо точно визначити напрямок та відстань до місця події, тому Андрій аби не обмежувати себе у рухах розуміючи що скоро можливо доведеться навіть повзти скинув з себе увесь зайвий одяг залишивши з верхнього одягу лише міцну вітрівку. Тут же він зробив дзвінок до служби порятунку. Повідомивши про подію він поспішив за собакою.

Полиння

Якби не собака, він би довго шукав цю полинню, проте Каюр не підвів. За кілька метрів від неї собака зупинився поглянувши на господаря, неначе вибачаючись, та попереджаючи – далі небезпечно, якщо треба, то сам. Андрій втамував подих, повільно ліг на кригу, що почала потріскувати та поповз. Криків вже не було чути, проте вода хлюпала тож його не полишала надія, що люди знаходяться в полинні та намагаються боротися за життя.

Андрій побачив, як у воді трималися за край криги двоє людей – дівчина та хлопець. Дівчині у легкій куртці із штучного матеріалу було легше, повітря яке залишалося у підкладці перетворило одяг на рятувальний жилет і її голова та плечі знаходилися високо над водою. Хлопець, одягнутий у стегану фуфайку, яка промокла і набрала в себе води, з останніх сил тримався за край криги.

Порятунок

Зустрівшись очима із дівчиною Андрій голосно сказав: "Зараз я кину тобі свою куртку, чіпляй свого хлопця, хапайтесь за неї і я вас витягну". По очам він побачив, що вона його почула та зрозуміла. Проте, сил втримати свого супутника у неї вже не було. Тому, коли він її потягнув вона міцно вчепившись у рукав поданої куртки не зуміла потягти за собою і хлопця, який в останню мить вислизнув із її рук. Витягнувши дівчину, Андрій повернувся до полинні за хлопцем, проте він вже взагалі не рухався і не реагував на голос, а наблизившись до нього майже впритул і заглянувши йому у очі, Андрій побачив застиглий погляд замерзлої людини.

Дівчина хоча й стояла проте трималася з останніх сил. ЇЇ трясло і вона не могла сказати жодного слова. Повертаючись до берега вони знайшли покинутий Андрієм верхній одяг і він швидко накинув його на неї. Проте у цей час останні сили її покинули і вона б обов’язково впала, якби він її не підтримував. Далі він поніс її на руках дивуючись, як, попри намоклий одяг, мало вона важить. Так він її і ніс поки на зустріч із туману та темряви не виринула група рятувальників у спеціальних червоних костюмах. Лише при світлі потужних ліхтарів він зумів роздивитися обличчя врятованої дівчини. Чомусь не здивувався упізнавши в ній доньку своєї однокласниці, яку нещодавно бачив, коли та спілкувалася із місцевими хлопцями біля магазину.

Спогади

Із рятувальниками він зустрівся вже наступного дня. Зателефонувавши, запросили його до пожежної частини і довго розпитували про обставини події. Дуже здивувалися, коли він сказав, що це його четверта врятована людина. А він пам’ятав кожного з врятованих. І двох рибалок, що безглуздо провалилися під кригу прямуючи по Дніпру навпростець, без урахування течії, яка підмила кригу на своєму шляху. І дайвінгіста любителя, який, перебуваючи під водою, мало не загинув на очах у своїх розгублених товаришів. І ось тепер ще й донька своєї однокласниці.

  • Facebook