Міст, який нас уже не витримує

 ...
Міст, який нас уже не витримує

Мости, як і будь-які споруди, потребують належного утримання та своєчасного ремонту. Здавалося, усі це розуміють, але… На практиці виходить дещо інакше. Останнім часом, приміром, Черкаський міст через Дніпро, м’яко кажучи, захандрив. Збудований ще в  1959–1961 роках, він вичерпав свій експлуатаційний ресурс, який визначили тоді в п’ятдесят років. До того ж протягом останніх десятиліть навантаження на споруду зросло вдесятеро. Як підрахували у Службі автомобільних доріг Черкаської області, нині тут тільки за годину проїжджає кількасот машин. Серед них чимало великовагових фур. Звичайно, на обмеження ваги автомобілів у 40 тонн мало хто зважає.

Як пояснюють фахівці, решітчаста металева конструкція мосту, до якої "вкинуті" бетонні плити, уже не витримує вібрації від транспорту. Плити поступово руйнуються, а згодом і провалюються. Попередній огляд виявив, що заміни потребують 90 відсотків усіх плит. Тому рух транспорту необхідно обмежити.

Міст через Дніпро в Черкасах – важлива транспортна переправа. Разом із найдовшою в Україні греблею, яка сягає майже 17 кілометрів, споруда забезпечує комунікацію багатьох регіонів. Разом з тим вона вже не відповідає нинішнім потребам, зокрема й за пропускною здатністю.  Ще у 1980-х тут планували спорудити новий міст, який би виводив на намивний острів Черкаси-2, а далі з міста-супутника – на дамбу в районі Панського. За проектом шляхопровід мав бути завдовжки 1847 метрів та 25 метрів завширшки. Однак цим планам, як відомо, здійснитися не судилося.

За всю історію експлуатації згаданий міст не бачив капітального ремонту. Востаннє споруду латали ще 2009-го. Тоді замінили частину плит, бо грошей з бюджету надали лише п’яту частину від запланованого. Відтоді проблема лише загострюється – транспорту на шляху дедалі більше, а вантажівки все важчі.

Мости, як написав хтось із великих, значно важливіші, ніж будинки, вони навіть святіші, ніж церкви, адже більше об’єднують. Та й зводяться вони саме там, де сходиться безліч людських потреб. Чому ж тоді так недбало іноді ставимося до утримання та експлуатації цих важливих для життя споруд?