Спадок як ефективний спосіб здирництва

 ...
Спадок як ефективний спосіб здирництва

Хто не вірить, нехай спробує успадкувати приватний будинок. Ще за часів СРСР ця операція хоч і була доволі марудною, але вона не витягувала із кишень громадян стільки грошей, скільки витягує рідна українська держава.
Політика української держави у питання оформлення спадщини здирницька за суттю. За для оформлення спадщини, спадкоємці мусять сплачувати певну суму грошей. А вона передбачає:
- державне мито - сплачується за видачу нотаріусом свідоцтва про право на спадщину;
- кошти за отримання витягів із Реєстру прав власності на нерухоме майно;
- плата за проведення інвентаризації нерухомого майна;
- кошти за реєстрацію прав власності на нерухоме майно. Все це разом виллється у солідну суму грошей. Скільки це буде, говорити не хочу, бо у кожному окремому випадку сума може бути різна. Однак, зіштовхнувшись особисто із такою проблемою, скажу, виплати такі, що дізнавшись про них
хочеться взятися за вила.
Наведу один конкретний приклад. Мій батько виявився єдиним претендентом на успадкування невеликого приватного будиночка своєї померлої сестри. І заявляти про своє право йому довелось через суд. Найбільш фінансово болючим у операції виявилась оцінка будівлі спеціалістами Бюро технічної інвентаризації.
Згаданий будинок знаходиться у селі за 60 км від Черкас. Його збудували орієнтовно у 1938-39 рр. Це звичайна дерев’яна хатина, обкладена цеглою. Внутрішні стінки зроблені із очерету. Загальна площа будинку, у якому є 2 кімнати кухня і сіни, ледь перевищує 30 – 35 квадратних метрів. Батькова сестра придбала ту «хатину дяді Тома» у 1984 році за 800 радянських карбованців. Але за оцінкою БТІ цей будиночок чомусь «затягнув» аж на 36 тисяч гривень. Очевидно, маємо унікальний приклад «самоомолодження» будинку. Бо за останню чверть століття будинок не тільки не постарів і не зносився, а неймовірно «змужнів», раз його вартість зросла аж у 45 (!) разів. Якими ж такими нормативами, ким, коли і, головне як затвердженими, нині користуються працівники БТІ, якщо сума зробленої ними оцінки житла може в десятки разів перевищувати його реальну, не кажучи вже про ринкову вартість?
Верховна Рада у середині 90-х ухвалила конвертацію радянського карбованця у гривню, відповідно до якої 1 крб. СРСР дорівнює 1 грн. 05 коп. Тож вартість будинку на 1984 рік із карбованців можна перевести у гривню, і вона, відповідно до формули складатиме щонайбільше 840 гривень. Упродовж згаданих 26 років будинок капітально не ремонтували, не переобладнували і не вдосконалювали. А значить, із простої логіки випливає, що його вартість за цей час зрости ніяк не могла. А навпаки, зменшилась, бо із плином часу будова аж ніяк не міцніє. Мало того, існує ще поняття ринкової вартості. А такі будинки у вказаній місцевості продати більш ніж за 2 тисяч доларів (приблизно 16 тисяч гривень) нікому не вдавалось. До чого ці розрахунки, питається в задачі? А до того, що від суми оцінки спадкоємець заплатить мито. У даному випадку сума мита становить 3тисячі 600 гривень. Не сплативши її майно не успадкуєш і воно піде у дохід держави. Круто?
Тепер давайте поміркуємо, на що треба розраховувати громадянину, якщо йому «світить» успадкувати нормальний, сільський цегляний будинок, середнього розміру? На півмільйона оціночної вартості та сплати мита у сумі 50 тисяч гривень? Та за такі гроші у селах можна купити не одну садибу. І що ж це як не здирництво? Держава зухвало дере гроші за власність, до якої немає жодного відношення.
Втім, у цієї медалі є ще й інша сторона. Припустімо, громадянин мешкає у будинку батьків. Вкладає гроші у ремонт. Платить за облаштування водогону та каналізації, за утеплення тощо. А потім, після смерті батьків держава у особі БТІ порахує все вкладене громадянином і оцінить майно у астрономічну суму. І поки не віддаси державі те, на що вона претендує, будинок ані продати ані подарувати не вдасться. Пригадую, як у 2006 році це саме питання поставили тодішньому Президенту України Віктору Ющенку бабусі із одного із сіл Черкащини. Відповідь останнього була повністю у його дусі. «А що я можу зробити? Це закон такий», - знизуючи плечима промимрив тогочасний «гарант». І це та людина, яка за посадою мала право законодавчої ініціативи. Не дарма дехто із моїх знайомих Ющенка, інакше як «соплемаз» не називає.
Висновок напрошується один. Державі зовсім не цікаво те, як і чим живе простий українець. Бо її цікавить тільки те, як того затурканого селянина можна краще обдерти.

  • Facebook