Месседж Зеленського. Про що сказав і про що промовчав президент України у колонці в NYT

 ...
Месседж Зеленського. Про що сказав і про що промовчав президент України у колонці в NYTeurointegration.com.ua

Я вважаю за необхідне звернути увагу українських друзів на одну, як на мене, дуже неприємну та небезпечну річ.

Кілька днів тому у своєму майже щоденному огляді американських новин я вже згадував статтю, що з’явилась 20 травня у розділі Opinion (Точка Зору) газети Нью-Йорк Таймс за підписом "By Volodymyr Zelensky. Mr. Zelensky is the president of Ukraine".

Коли глава держави публікує статтю за своїм підписом в одній з найбільш впливових газет світу, яку принаймні у США читають усі люди, причетні до політики, це є вочевидь намаганням довести офіційну позицію держави та роз’яснити її прагнення перш за все саме політикам. У даному випадку у першу чергу американським політикам, але й звичайно політикам Заходу у цілому.

Стаття, написана як своєрідний звіт про перший рік власного президентства та нової української влади, презентує погляди автора на виклики, які стояли та стоять перед ним та Україною, та на місце України у сучасному світі.

У статті є кілка вузлових моментів. Зупинюсь на них.

1) Спочатку про те, чого у статті немає. У ній немає жодної згадки про Крим. Жодної. Немає у статті слова Crimea. У переліку викликів, які стоять перед Україною, Криму немає. У статті, яка опублікована через два дні після річниці депортації кримськотатарського народу. У статті за підписом глави держави, частина території якої анексована, немає згадки ані про цю анексовану територію, ані про російську агресію, наслідком якої стала ця анексія, ані про порушення окупантами прав людини на цій анексованій території.

У статті немає жодної згадки про прагнення України приєднатись до НАТО та ЄС. Жодної. Тобто це Україну наразі не цікавить, чи як?

2) Першим "головним викликом" свого президентства автор статті вважає імпічмент Трампа. Цитую: "Історія імпічменту не була комфортна для мене. Це відвело американську та міжнародну увагу від питань, які мали найбільше значення для України, і перетворила нашу країну в історію про президента Трампа".

Що має на увазі автор? Він співчуває Трампу? Він забув, що імпічмент 45-му президентові США було оголошено за незаконне припинення військової допомоги Україні та його вимоги до України посприяти дискредитації головного політичного опонента?

Він вважає, що це погано, коли протягом трьох місяців такі люди, як спікер Палати Представників Ненсі Пелосі, голова комітету з розвідки Палати Представників Адам Шифф, посол Білл Тейлор, посол Курт Волкер, посол Марі Йованович, підполковник збройних сил США Олександр Віндман, американський дипломат Девід Холмс та багато інших практично щодня говорили, що Україна є жертвою російської агресії, що вона є союзником США, а США є її союзником, що Україна потребує всілякої американської підтримки та допомоги, що Україна б’ється з російськими агресорами за свою свободу та свободу усього вільного світу, б’ється на своїй землі, щоб Америці не прийшлося битись на своїй?

І саме це, коли звучало щодня в американському та світовому телеетерах, з’являлось на перших шпальтах усіх провідних газет, "відвело американську та міжнародну увагу від питань, які мали найбільше значення для України"? Але якщо усе це не має "найбільшого значення для України", то що саме має для України найбільше значення у розумінні автора статті?

2) Війна, яка триває на сході України, описується от так. Цитую: "Інший головний виклик мого президентства (після імпічменту Трампа – І.А.) - це той, який я успадкував: Шість років частина Донбасу на сході України окупована підтримуваними Росією незаконними збройними угрупуваннями. Мільйони людей втратили свої домівки у результаті бояїв, десятки тисяч отримали важкі поранення, а близько 14,000 людей загинули. Коли я прийшов на посаду, війна застрягла в тупиковій ситуації, з кожним днем втрачлося більше життів."

І далі: "Що стосується війни на сході України, моя адміністрація розуміє, що дипломатія та діалог - єдині варіанти. Я ставив першочерговим завданням відновити зустрічі лідерів Німеччини, Франції, України та Росії, щоб обговорити мир. Ми відновили діалог з Росією, і вона повернула три кораблі та 24 українських моряків, захоплених роком раніше; на Донбасі відбулося деяке розмежування сил; та обмін полоненими дав змогу 131 українцю повернутися додому. Але, як і раніше, війна в Україні підриває безпеку та стабільність Європи, і нам буде потрібна подальша допомога наших союзників для її припинення".

Я би хотів задати риторичне запитання. Чи розуміє автор цієї статті, що є суттєва різниця між "припиненням війни" та припиненням російської агресії та повним відновленням територіальної цілісності та суверенітету України?

До речі, чи відомо автору, що у США діє закон "Акт про підтримку свободи України 2014", прийнятий у грудні 2014 року, де говориться наступне (цитую, Стаття 3): "Політикою США є подальша допомога уряду України у відновленні її суверенітету та територіальної цілісності, у стримуванні уряду Російської Федерації від подальшої дестабілізації та вторгнення в Україну та інші незалежні країни Центральної та Східної Європи, Кавказу та країни Середньої Азії. Ця політика здійснюватиметься, серед іншого, шляхом всебічних зусиль у координації з союзниками та партнерами Сполучених Штатів, де це доречно, що включає економічні санкції, дипломатію, допомогу народу України та надання військових можливостей Уряду України, що підвищить здатність цього Уряду до захисту та відновлення суверенітету та територіальної цілісності в умовах протиправних дій Уряду Російської Федерації".

Порівняйте мову американського закону та мову статті у Нью-Йорк Таймс, підписану українським президентом.

Я багато разів писав протести у різні медіа та, наприклад, республіканському сенаторові Коттону з приводу того, що вони використовують терміні "підтримувані Росією сеператасти", "бойовики" замість того, щоб називати речі своїми іменами, називати російську агресію та окупацію російською агресією та окупацією, о російських окупантів російськими окупантами. Але чого ж можна хотіти від західних політиків та журналістів після того, як вони прочитають ось цю статтю у Нью-Йорк Таймс?

Який "меседж" несе "Volodymyr Zelensky. Mr. Zelensky is the president of Ukraine" американським політикам?

Проте є ще один дуже неприємний та небезпечний момент. Схоже, що оточення українського президента переконало його взяти участь в американській передвиборчій кампанії на боці Трампа. Це те, чого би найбільше прагнула Росія.

Український президент став єдиним президентом або головою уряду у світі, який би коментував імпічмент Трампа. Коментував би, при цьому не приховуючи співчуття американському президентові. Висуваючи свою телефонну розмову з Трампом як причину імпічменту. Та ні, причиною була не розмова, а те, що американський президент припинив військову допомогу Україні, шантажуючи її при цьому вимогою допомогти потопити конкурента на виборах.

Не є випадковим, що у той же день, коли була опублікована стаття в НЙТ, у Києві з’явились так звані "плівки Деркача" та рішення "славнозвісного" Печерського суду.

З цього приводу можна сказати одне. Найгірше, що може зробити будь-яка країна, - це публічно втручатись у внутрішньополітичні процеси іншої країни, висловлювати підтримку тим чи іншим її політичним силам та політикам напередодні виборів та намагатись допомогти одній з політичних сил перемогти. Такі втручання зазвичай закінчуються тим, що відносини між країнами псуються.

Якщо оточення Зеленського вирішило відкрито поставити на Трампа та республіканців, то на що воно розраховує? На те, що Трамп допоможе "просто перестать стрелять"? Може й захоче допомогти. На умовах Путіна. За три з половинною роки свого президентства Трамп успішно саботував Закон про санкції від 2 серпня 2017 року, скасував санкції проти трьох найбільш прибуткових кампаній Дерипаски, вже вдруге сприяв підвищенню нафтових цін. Так, він погодився надати Україні "Джавеліни". З умовою не використовувати їх на полі бою. Але ж треба було знати, за яких обставин він на це погодився. Коли він тремтів від розслідування Мюллера та готовий був робити будь-що, тільки б відвести від себе підозру у співпраці з Росією. Санкції проти "Північного потоку-2"? Їх ввів не Трамп. Їх запропонували внести демократи в оборонний бюджет США. Так їх і було запроваджено. Може республіканці так щиро підтримують Україну? Але чому тоді лідер республіканської сенатської більшості Макконнелл "вбив" в листопаді-грудні 2016 олку законопроект "Акт про підтримку України 2016" (H. R. 5094), прийнятий Палатою Представників 22 вересня 2016 року, але ніколи не розглянутий у Сенаті тому, що Макконнелл не хотів псувати настрій новообраному президентові Трампу. Адже цей закон запроваджував би нищівні санкції проти Росії та зобов’язував би уряд США надавати Україні ще більшу підтримку.

Чи означає це, що Україні слід було б підтримувати Джо Байдена та демократів? Та ні в якому разі! Україні, як і будь-якій іншій країні слід триматись якомога далі від передвиборчих кампаній та виборів у будь-яких країнах, а тим більше у США. Відносини між державами повинні бути відносинами між державами, а не відносинами особистих симпатій та антипатій політиків. Політики приходять та уходять. Держави залишаються. Та залишаються цінності сучасності – свобода, права людини, демократія. Для тих, звичайно, для кого вони є цінностями.

Щодо Джо Байдена, він був і є щирим другом України. І, якщо стане президентом, немає жодного сумніву, що він та його адміністрація будуть підтримувати вільну, незалежну Україну, підтримувати її боротьбу за свою свободу та незалежність, за відновлення териториальної цілісності, за повний відхід агресора з окупованих територій. Якщо, звичайно, Україна буде цього прагнути. А не буде грати роль пішака у зусиллях Росії за будь-яких умов залишити при владі в Америці Трампа. Те, що відбувається зараз, - це ще квіточки. Для Росії на карту поставлено усе. Як і для Дональда Трампа. Тому далі усе буде значно брудніше, ніж воно є зараз.

І насамкінець. Треба зробити усе можливе для того, щоб у провідних американських газетах, у тій же НЙТ з’явились статті українських політиків, дипломатів, яких знають у США, до яких будуть прислуховуватись, та які б роз’яснили американцям та американським політикам, якими є насправді національні інтереси України та як США можуть та повинні Україні допомогти. Тому що вільна, незалежна, суверенна, демократична Україна – це в національних інтересах США.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською

 

  • Facebook
>