Сміття починається з тебе

 ...
Сміття починається з тебеFacebook / Вікторія Чорнобривець

Дівчино, я перепрошую, агов! Дівчино, зачекайте! – вже репетуючи наздоганяла пасажирку маршрутки. Жовтий "пиріжок" саме виплюнув порцію робочої сили, що потоком хлюпнула в напрямку одного з торгівельних центрів. Це був ранок, і я б сама навряд чи відреагувала, аби хтось отак мене гукав. Ну, бо ще немає ні 9-ї, ні краплі кави в організмі. Ні в кого. Тим не менш, моє бажання наздогнати незнайомку було більшим, ніж її необхідність пошвидше дістатись робочого стільчику і влити в себе відерце розчинної "галки" (все, що не перемелюється і не заварюється в турці чи гейзері, то обман смакових рецепторів).

"Трясця, виглядаю зі сторони, мов прибацана", подумала за себе. Але ж, коли почала справу, треба довести її до катарсису. І погнала зі швидкістю, яку можу розвивати, не поснідавши й близько не бачивши свою ароматну кавусю. Вийшло не надто справно, бо ще й очі не дуже відкривались. Що вже говорити про орієнтацію в просторі. На моє щастя і четвертий вигук "Дівчинооооо!" ціль розвернулась на 180 градусів і трішки пригальмувала.

"Чому Ви викидаєте сміття на асфальт, на дорогу. Ви ж проходили повз урну?" – трішки заїкаючись (але не від страху), запитала я у незнайомки. Вона була здивована і питанням, і настирністю чужої людини з ознаками хронічного недосипу. Це питання завело її в ранковий ступор так глибоко й надовго, що наступні 5 хвилин бесіди я не помітила, щоб молодиця кліпала очима в принципі.

"Яке сміття? Я нічого не викидала!" – впевнено відрізала мені співбесідниця.

"Та як же, особисто бачила, як Ви кинули сміття на підлогу повз урну. Не робіть так, будь ласка, не гарно"

"Я не кидала! Еееее, дєвушка! Ану стой, дєвушка!"

По-перше, мені не сподобалось безцеремонне "стой" в свій бік, і це була перша причина, чому я натисла на педалі, випередивши на добрих чотири кроки ранкову леді з маршрутки. Другою причиною тиснути далі стала картина, яку побачила після розвороту на прохання незнайомки. На мене неслася жеребиця в червоному піджаку, ніби бик з іспанської кориди, що вже встиг послати "нафіг" свого матадора, нанизавши на себе мулету (червона тканина для бою з твариною на ринзі), демонструючи свою перевагу, силу, міць і підкреслюючи грацію всього тіла. Враження від побаченого пройняло мене від маківки, а далі холодом по тілу і всіх внутрішніх органів, трішки "пожило" в області позаду і нижче спини, й тільки потім знайшло мої п’яти та застрягло там, мов Вінні в кролячій норі. Відступати було нікуди — за мною тільки двері того ж ТРЦ, а попереду купа сходів, з яких я в такому не певному стані точно шемельнусь. На останніх моментах вбираю молекули сміливості й стійкості перед землетрусом, що ось-ось має статися, і чекаю приземлення "бика".

"Який мусор, шо такоє?! Я нічо не викидувала!" – спробувала нахрапом взяти мене суперниця і реабілітуватись перед рештою таких же робочих зомбі. Наглість юначки розлютила мене настільки, що я не зважила ні на піджак, ні на впевненість спринтерки, ні на мій явний програш у ваговій категорії. Крапнуло за вінця, і я...

"А квиточок?! Ви вийшли з автобуса і кинули квиток на землю, забули?! Вас не вчили, що брехати не можна?" – з останніх сил і надій на порятунок небайдужих, що проходили повз, кричала у відповідь.

Ви не повірите: в її очах застигла чи думка, чи спогад, чи щось таке. Вона намагалась спочатку згадати, чи справді так легкодушно і неправильно розпрощалася з маленьким непотрібним папірчиком. Згадала, видно було в очах, що згадала (очі ж не брешуть, не забувайте). Без слів стало зрозуміло: вона навіть не розглядала свій вчинок, як щось нехороше. Бо далі стало помітно, як змінюється її обличчя, хоча очі й досі не кліпали. На ньому прямо-таки було написано щось типу "так це ж всього лиш маленький квиточок"...

Розумієте? "Всього лиш"... Всього лиш квиточок, обгортка, пакетик. А далі велетенський сміттєвий "відригень" посеред соснового лісу. Буквально в десяти кілометрах від міста. Бо все починається з нас. І сміття, і ранок, і здоровий глузд.

 

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

  • Facebook