Пора вже українцям боротися не з владою, а з власним страхом

 ...
Пора вже українцям боротися не з владою, а з власним страхом
"Чи ти здуріла йти на матч "Славутича" і "Шахтаря" в Черкасах? У місті вже повно озброєних груп бойовиків!", – каже мені щойно знайома. Та хіба ж я думала колись, що футбольний матч, який відбувається зовсім під боком, буде небезпечним! Та ще й такий історичний…
"Чого вартувало кинути пару коктейлів Молотова під час акції того серця, що пульсує, на Соборній площі? І було б те ж саме, що в Одесі," – нарікає інша.
А чи страшно?
Страшно лишитися бездіяльною. Страшно відмовитися врешті читати новини, щоб не псувати нерви, а тоді прокинутися в Росії, як сталося із кримськими українцями… І ніби я готова щось зробити для держави, яка нічого не робить. Але ж тут вибори без вибору, робота в безробітної… Та й без мене розберуться. Що – чоловіків бракує? А бракує. Вони, як і я, ходять на роботу, а якщо не ходять – репостять посилання про війну в соцмережах, обурюються за чаркою горілки владою… У кращому випадку горлають славновідому пісеньку про Путіна. Патріоти, що скажеш. Ну, кесарю кесареве. Кожен повинен робити те, що повинен. Тільки ті, хто повинен боронити країну, не справляються. Ми з екранів телевізорів спостерігаємо, як у нас забирають Батьківщину. Ну що ж, народилася я в Радянському союзі, пожила трохи в Україні, а померти можна і в іншій країні, "не відходячи від каси".
Я – патріотка, аби тільки виставити на аватарку якесь патріотичне фото… Чи написати щось патріотичне… Чи стрічку начепити. Сміялися із "шароварчиків"? Та всі ми "шароварники" у певному значенні. І не обов’язково вдягати форму самооборони та поважно ходити містом. Ми вистояли Майдан і думали, що внутрішнього ворога подолали. Але ж ні – ось він – дозволяє трощити країну, за яку покоїться у холодній землі Небесна сотня…
І вже не знаю, кому ставити питання, чи довго мені ще боятися жити у своїй країні. Бо ті, які тепер у владі, теж бояться. Можливо, не того, чого боюсь я, але страхом від них просто пахне. І його відчуваєш навіть з екранів телевізорів. Порадувала хіба що Сміла – рідне місто таки СМІЛиве: такий потужний блокпост влаштували на Кам’янській трасі. Пишаюсь!

P.S."Чи ти здуріла йти на матч "Славутича" і "Шахтаря" в Черкасах? У місті вже повно озброєних груп бойовиків!", – каже мені щойно знайома. Та хіба ж я думала колись, що футбольний матч, який відбувається зовсім під боком, буде небезпечним! Та ще й такий історичний…

"Чого вартувало кинути пару коктейлів Молотова під час акції того серця, що пульсує, на Соборній площі? І було б те ж саме, що в Одесі," – нарікає інша.
А чи страшно?
Страшно лишитися бездіяльною. Страшно відмовитися врешті читати новини, щоб не псувати нерви, а тоді прокинутися в Росії, як сталося із кримськими українцями… І ніби я готова щось зробити для держави, яка нічого не робить. Але ж тут вибори без вибору, робота в безробітної… Та й без мене розберуться. Що – чоловіків бракує? А бракує. Вони, як і я, ходять на роботу, а якщо не ходять – репостять посилання про війну в соцмережах, обурюються за чаркою горілки владою… У кращому випадку горлають славновідому пісеньку про Путіна. Патріоти, що скажеш. Ну, кесарю кесареве. Кожен повинен робити те, що повинен. Тільки ті, хто повинен боронити країну, не справляються. Ми з екранів телевізорів спостерігаємо, як у нас забирають Батьківщину. Ну що ж, народилася я в Радянському союзі, пожила трохи в Україні, а померти можна і в іншій країні, "не відходячи від каси".
Я – патріотка, аби тільки виставити на аватарку якесь патріотичне фото… Чи написати щось патріотичне… Чи стрічку начепити. Сміялися із "шароварчиків"? Та всі ми "шароварники" у певному значенні. І не обов’язково вдягати форму самооборони та поважно ходити містом. Ми вистояли Майдан і думали, що внутрішнього ворога подолали. Але ж ні – ось він – дозволяє трощити країну, за яку покоїться у холодній землі Небесна сотня…
І вже не знаю, кому ставити питання, чи довго мені ще боятися жити у своїй країні. Бо ті, які тепер у владі, теж бояться. Можливо, не того, чого боюсь я, але страхом від них просто пахне. І його відчуваєш навіть з екранів телевізорів. Порадувала хіба що Сміла – рідне місто таки СМІЛиве: такий потужний блокпост влаштували на Кам’янській трасі. Пишаюсь!
P.S. От вам і революція гідності! Перемогли, а нічого не змінилося", – ледь не плакав приятель біля стадіону у день продажу квитків на історичний матч "Славутич" - "Шахтар"… Він простояв кілька годин, однак квитка, який обіцяли по два в руки, купити не зміг. Зате вже через кілька хвилин розчарованому хлопцеві перекупщик із пачкою квитків у руках запропонував 50-гривневий квиток утричі дорожче. Пізніше я дала клич в соцмережах – потрібен квиток. І мені відразу запропонували – асортимент широкий – із абонементом і без, від 130 до 250 грн. Нам із братом вдалося  дістати квитки. Тому боротимемо страх, починаючи з малого – для початку підемо на футбол. Вболіваймо за наших!
 

"От вам і революція гідності! Перемогли, а нічого не змінилося", – ледь не плакав приятель біля стадіону у день продажу квитків на історичний матч "Славутич" - "Шахтар"… Він простояв кілька годин, однак квитка, який обіцяли по два в руки, купити не зміг. Зате вже через кілька хвилин розчарованому хлопцеві перекупщик із пачкою квитків у руках запропонував 50-гривневий квиток утричі дорожче. Пізніше я дала клич в соцмережах – потрібен квиток. І мені відразу запропонували – асортимент широкий – із абонементом і без, від 130 до 250 грн. Нам із братом вдалося  дістати квитки. Тому боротимемо страх, починаючи з малого – для початку підемо на футбол. Вболіваймо за наших!

 
  • Вконтакте
  • Facebook