На дні Дніпра (ФОТО)

 ...
На дні Дніпра (ФОТО) Facebook / Борис Юхно

60 років тому, у жовтні 1959-го, почалося наповнення чаші штучного Кременчуцького моря. Що дав гідровузол Україні, Подніпров’ю, Черкасам? Чого ми навіки позбулися? Який баланс виграшів і втрат? Чим обернеться забудова берегів та уповільнення течії вже за якийсь десяток-другий років коли пам’ятати, що свого часу водосховище увібрало води радіаційної Прип’яті, а той мул лежить непорушно на дні? Запитань чимало, невдовзі на якихось поважних наукових конференціях про це говоритимуть. Вкотре і знову, та без будь-яких можливостей на будь-що вплинути.

Якось зачепився за несподіваний ракурс теми: а що упокоїли під собою оті 149 кілометрів "моря" уздовж та ще 20 – 25 завшир? Самі розумієте – всякого там. Історичного, архітектурного, матеріального, містичного...

Гроші Нептуна

Монети знаходив. Далеченько від берега, у колишній промзоні, – парочку ще середини 1950-х та на сучасних пляжах кілька штук брежнєвської доби. Ха-ха, та не про такі мова. А де й коли знаходять цінніші?

"Часто – коли вода на Дніпрі спадає і дно біля берегів оголюється. Оскільки течія увесь час вимиває пісок, на світ Божий виходить те, що було до цього часу приховано. Свою роль відіграють й вітри, які вивітрюють ґрунт. Бувало, що "шукачі скарбів" взимку у вітряну погоду збирали на берегах Дніпра по кілька десятків монет за день. Звичайно, у визначених місцях. Один мій знайомий, що живе по той бік Дніпра, казав: "у мене була норма збирати по 100 монет у день", – якось в інтерв’ю "Вечірнім Черкасам" розповідав відомий колекціонер.

І навіть коли не йдеться про рідкісні круглики, а власне – не завжди ті монети й круглі, це по-бідному зо пару сотень доларів. А знаходили буквально все: від ольвійських "дельфінчиків" і римських денаріїв до монет Литовської доби чи навіть шотландських двопенсовиків Карла І. Останні, мабуть, як в пісні Гаріка Кричевського про інші гроші – "с очень сложной и запутанной судьбой", та тим не менш. І буквально "скрізь", часто саме в зоні затоплення – біля Худяків, Лесьок, Сагунівки. Нумізматичні "мекки" Лівобережжя – Митьки, Бузьки, Вереміївка, Жовнине.

Край підводних мамонтів

Фрагменти саме їх скелетів найчастіше дістають з підводного світу минулого. У 2005 році дайвери Сергій Зрюкін та Федір Бєлов (хоча Федір не так дайвер, як висопрофесійний водолаз давніших часів) своїми знахідками у Черкаському районі спричинили гучну наукову сенсацію. Кілька тижнів поспіль вони діставали з дна черепи древніх зубрів, турів, роги доісторичних оленів, які тепер далеко на Півночі, кості й бивні мамонтів. Очевидно, під водою натрапили на залишки "каркасу" якогось колективного житла чи ритуальної споруди. Зустрілися з Віктором Ющенком, тут саме "Золоту Підкову" гнули... Загалом кості пратварин – то на дні не диво з див. Не те щоб всіяно, але як кажуть авторитетні археологи – у тій стихії їх знайти найлегше.

Насильницький спадок

Колеса від возів, а зо пару разів – і самі вози, човни, ужиткове залізяччя, ланцюги, ковальський реманент, глеки... Востаннє "велику кераміку" – як ліпну, так і кружальну, виявили біля чигиринської Стецівки у грудні 2015-го. Подніпров’я, а тепер вже – "Піддніпров’я", накопичило чимало автентичного. Багатьом звістка про відселення до останнього видавалася чимось божевільним, просто маячнею душевнохворого, тому майже все, що не було предметами першої необхідності, тепер шліфує підводна течія.

Писали ще про "хрести храмів над водою", ікони у хвилях... Ну це здебільшого задля відповідних рефлексій читача: "от сволочі комуняки..." Воно то так, але церкви розбирали, валяли, десь палили, адже чимало з них були дерев’яними. Хоча можливо, що якісь поодинокі культові предмети з осель вода таки упокоїла, тож у дюнах дна вони справді є. Навіть не "можливо", а на відтині у 150 кілометрів точно є. Але у хвилях не плавають.

Ще у ній чимало "всякого воєнного": від шабель і ядер Козаччини до металевих частин зброї Другої світової. А гільзами всіяний увесь берег та острови. Дочекаєтеся мілководдя – можете переконатися.

Іржа промзони

Від останньої чверті ХІХ століття до кінця 1950-х черкаський берег був концентрованою промзоною, тому цвяхів, болтів, продірявлених мушель для перламутрових ґудзиків, товстого старого скла чи зализаної до кругляків жовтої цегли буквально тонни. Пару років тому приятель дістав блискучий трофей: дві цілісіньких пивних пляшки початку ХХ століття з місцевої броварні Гомолки. Нахиляйся, роздивляйся, і відкриється тобі...

Хлам сучасності

Колись і він стане предметом цікавості аквалангістів майбутнього. Хоча дещо оригінальне й зараз трапляється. Як, наприклад, майже придатний для активної експлуатації самогонний апарат з-під Лесьок. А в основному водосховище захаращене автопокришками, битою плиткою та іншими будматеріалами, промисловим непотребом радянських часів (аж до застарілих станків), механізмами портового господарства. Якорі, ланцюги, кораблі, поїзди... Ага. Не тут, нижче за течією, біля запорізької греблі. Там на великій глибині лежить підірваний хлопцями з Гуляйполя міст із кількома вагонами. А тут... Ще пацанами грали в квача на затонулій білій яхті неподалік телевежі. Мілиною вона вмостилася на боці, меншою частиною – над водою, більшою сягаючи дна. Неглибоко було, так що до її смарагдового боку сягали сонячні промені...

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

 

  • Facebook