Чи потрібні комусь люди, які потрапили в стихію?

 ...
Чи потрібні комусь люди, які потрапили в стихію?

25 грудня о 9-й ранку я виїхала з Запоріжжя. Планувала, хоч і сніжило, вже за 4 години бути вдома, у Черкасах. Хурделити почало на в’їзді до Дніпропетровської області. Здавалось би, колапс неминучий. Але ж ні, через кожні 3-5 кілометрів йшла спецтехніка й розчищала дорогу не стежками по 2 метри, а на 6-8. Затори траплялись, але більше через самовпевненість деяких водіїв, які намагались обігнати завантажені фури.

Наступною була Полтавщина, яку замело ще більше. Машини, рухаючись крізь віхолу, покривались ще й льодом. Однак і там ішли грейдери, чистили все безупинно, не допускаючи колапсу.

Справжнє пекло почалось для подорожніх на межі Полтавської й Черкаської областей. Там траса закінчилась. Моє авто сіло на дно тільки тому, що дороги не стало. І тут я зрозуміла, що техніку взагалі не виганяли на дороги області від початку снігопаду. Там утворилось одразу два затори: біля села Липово замітало близько 150 автівок, а біля повороту на Святилівку – ще 50-80. Щоправда, ми, хто стояв під Святилівкою, мали перевагу: ми могли вернутись, а під Липово люди були просто заблоковані.

Машини стали схожими на пап’є-маше, з них неможливо було навіть вийти. А там були й малі діти. Закінчувалось пальне, їжа й вода. Найближчі заправки – лише на Золотоніському кільці, а до нього більше 20 км, які непрохідні.

Машини ДСНС-ників почали прибувати лише близько десятої вечора. Однак рятувальники сказали: нічим вам не допоможемо, поки дорога не розчищена. Пізніше приїхала й поліція. Ті приїхали, аби зупиняти всі наступні авто. Але вони б і так не проїхали, навіть якби хотіли.

І ніхто з рятувальників не підійшов до авто в заторі, не запитав у нас, чи нам потрібно щось. В моєму розумінні вони мали б, наприклад, облаштувати пункти обігріву, долити пального, кому потрібно. Може, ліки комусь треба були… Але разом з поліцейськими вони влаштували фотосесію на фоні заторів. "Стань отак, зробіть вигляд, що ви радитесь…" – так це виглядало. Постановочні кадри робили, мабуть, аби показати, як відчайдушно визволяють людей з полону снігу. Фотосет тривав майже до півночі. Потім вони, мабуть, зрозуміли, що більше зарадити нам не можуть. Тому й зібрались і поїхали собі.

За цей час із навколишніх сіл, мабуть, до нас прибуло два трактори "Беларус". Але ж зрозуміло: якщо протягом доби не чистилось нічого, то ці тракторці нічого не зроблять з тими глибами. Проїхали в обидві сторони і на тому все закінчилось. Поїхали назад, щоб, мабуть, злякались, що теж загрузнуть у цих заметах. Адже прибирати сніг потрібно одразу, як розпочинається заметіль, а не тоді, коли намело в людський зріст кучугури і обморозило їх. І виводити треба серйозну техніку, а не тракторці отакі.

Патрульні ж прямо нам сказали: вертайтесь туди, звідки приїхали. Бо вирішувати нашу долю обласне керівництво буде тільки зранку на нараді. А один з поліцейських сказав нам: "Просто це комусь стало нецікаво".

Вибиратись із цього замкнутого кола я разом з кількома людьми, які також добирались до Черкас, вирішили гуртом. Шлях додому шукали в різних напрямках: і на Кременчук повертали, на Полтаву, аби на Харківську трасу виїхати. Але все вже було перекрито, транспорт не пропускали. Поїхали через Кіровоградську область, через Знам’янку та Олександрію виїхали на Смілу. У Черкаси повернулись тільки о 16-тій годин 26 грудня.

Замість 4-х годин з Запоріжжя до Черкас я добиралась 1,5 доби! І всюди – у Дніпропетровській, Полтавській, Кіровоградській областях – автошляхи були розчищеними! Траса була важкою, але прохідною. Вся проблема була лише в Черкащині. Нас, як скотину, зігнали. Я розумію, що було попередження, але більшість і з тих, хто їхав, не могли не їхати того дня.

І така ситуація була не тільки на трасі Н-08, а по всій області. Всі автошляхи Черкащини виявились заблокованими сніговими переметами, які ніхто не поспішав чистити. А в них загрузали вантажівки, легковики, рейсові автобуси. Сотні людей опинились в заручниках бездіяльності місцевої влади.

Вже вдома я побачила, що місцеві чиновники постили світлини, мовляв, на Черкащині все прочищено, а Полтавська область в колапсі. Це все брехня. – Якби я та люди, які їхали зі мною, не проїхали тамтешніми дорогами, то може б і повірили у все це. А коли в’їхали в місто, де також повна ганьба, зрозуміли: знову потрапили в ліс.

А ті люди, які залишились у заторі з півтори сотень авто під Липово, дочекались визволення лише через дві доби: вночі з 26 на 27 грудня, о 3-й ночі дороги розчистили й розблокували.

В мене таке враження, що чиновники закладають певні кошти на випадок стихії тільки для того, щоб нажитись. А вже потім той мізер, що залишився, вони готові потратити для народу. Гірше, ніж у Черкасах та в області, проблему снігового шторму не вирішували ніде в Україні. Мабуть, регіональна влада була зайнята виборами в ОТГ й підрахунком результатів, замість того, щоб боротись зі стихією. Тому великий привіт від усіх, хто сидів і мерзнув у таких тягучках, голові Черкаської ОДА пану Вельбівцю". 

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

 

 

  • Facebook