"Сканінг" – експеримент вдався

 ...
"Сканінг" – експеримент вдався

– ХТО ТИ????

– Я – ЛЮДИНА.

– Чому я тут?

– Ти сумнівався...

 

Починаючи писати цей текст я також сумніваюся. Сумнівався, чи правильно зможу підібрати слова, чи правильно я зрозумів виставу. Це така собі перша спроба написати щось не на книгу чи на фільм. Театр викликає зовсім інші відчуття. І про нього пишуть інші, професійні люди. Але я обіцяв.

У театрі я не був вже давно, а на отаких от експериментальних виставах то взагалі вперше. Тому пропозиція відвідати її до прем'єри мене дуже зацікавила.

Я постараюся утриматися від розкривання самої вистави, але це буде дуже складно зробити.

Отже, початок. Перші актори, перші звуки... і я відчуваю жорстке відчуття дежа вю. Це мені зразу нагадало щось, але що саме, я згадав вже набагато пізніше. Не знаю, які відчуття викликав початок в інших, але для мене це був "Кін-дза-дза". А от костюмам аналогію шукав я довше. Потім зрозумів, що вони мені нагадають одночасно і "Важко бути богом" і той же "Кін-дза-дза". Нє, не сюжетом, але рухами та однотипними звуками. Скажу навіть більше – питання "що я тут роблю?" не полишало мене до перших реплік акторів. Най вибачає пані режисер, але мені це видалося трішки затягнутим чи що.

Коли розпочалися діалоги, то для мене все змінилося. Вся увага перенеслася на те, що можна було б назвати сценою. В принципі вся вистава побудована на діалогах. Спілкуються лише двоє (і кілька реплік голосу звідкілясь).

Ярослав Лавров, адміністратор спільноти "Місто на Че": Вистава прикувала увагу з перших хвилин: починаючи з входу в "залу", де відбувалася вистава. З перших хвилин вистави в голові кружляли асоціації з фільмом "Кін-дза-дза" і твором 1984. Щоб не спойлерити, скажу єдине – вистава змусить кожного задуматися над подіями сьогодення в Україні. Більшість асоціює виставу з подіями на сході нашої країни, але я все ж схиляюся, що це стосується кожного з нас. Якщо кожен перестане критично мислити і "їсти" все, що подають наші медіа, то одного дня можна прокинутися, а навколо всі почвари "з хвостом і панцирем".

Саркофаг. Річ яка викликає питання з моменту потрапляння до зали. Що це таке, хто там сидить, чому там перебуває? Про це ми можемо дізнатися насамкінець. І для мене ці останні хвилини залишили питань більше, ніж було на початку. Але в той же час і емоції викликали доволі сильні.

Павло Задніпряний, адміністратор спільноти "Місто на Че": Вистава мене вразила насамперед своєю атмосферністю та футуристичністю, під враженням від костюмів, звуків та поведінки акторів у мене виникли асоціації з фільмом "Кін-дза-дза", потім з твором Стругацьких "Важко бути богом". Так як я театрал-початківець, враження дуже яскраві та потужні, однозначно рекомендую всім пошановувачам апокаліптичних антиутопій. Величезна подяка режисеру Альоні Снігурченко за режисуру і безмірна шана Олександру Гуменному і знову Альоні Снігурченко за звуковий супровід, який створив неповторну атмосферу всього дійства.

Ефекти. Гра світла і темряви та сутінків, у які почергово занурюється сцена, на фоні звукових ефектів викликають емоції, які важко передати словами. Це все так продумано і вплітається в сюжет, що повністю зачаровує. А актори... Актори, які постійно рухаються. І не просто рухаються, а роблять фізичні вправи і ведуть діалоги. Це було настільки незвично. Водночас це викликає повагу до фізично стану тих акторів, які займаючись вправами, майже не збивають дихання.

Оксана Калініченко, журналіст, учасник спільноти "Місто на Че": Цікаво, але мені наче незавершено трохи...  або ж якось дуже неоптимістично! Під час обговорення казали, що типу то у лоні жінки зародилась людяність. Але я навпаки зрозуміла кінцівку,що коли людина намагається вибитися із системи, то від неї відвертаються всі, навіть найближчі.

За якийсь час бути людиною стає дивно. Виконавці, зігрівальниці, перехід... робота по 16 годин (хоча останнє вже і зараз можна спостерігати іноді). Мені не хотілося б жити в такому світі, як було показано у виставі. Цей світ мене засмутив. Можливо, я не побачив всього позитивного, що хотіли сказати автори вистави. Можливо, я не хотів бачити якийсь позитив. Але завершення вистави, для мене, було песимістичним. І в зародженні нового життя я побачив народження нової людини (???) в оточенні простих виконавців.

Але попри такі от песимістичні думки, я не можу не рекомендувати відвідини цієї вистави. Навпаки. Від імені всіх нас можу сказати так: "Місто на Че" рекомендує цю виставу для перегляду. Експеримент вдався.

  • Facebook